Анастасія Федорівна Арламовська (дівоче прізвище – Плугатор) народилася 12 червня 1935 р. у с. Вільшаниця Тисменицького району. Настину родину, що складалася з батьків, дідуся з бабусею та трьох дітей (ще була сестра-першокласниця і трирічний братик), у 1950 р. виселили як куркулів, «за багатство»[1].

Плугаторів і ще 17 родин з села спочатку спровадили до Тисмениці, а потім у Коломию, де їх утримували тиждень у в’язниці та місяць у пересильному таборі. Спали люди, як коні, одне на одному на нарах і на підлозі, застеленій соломою, в туалет їх водили під конвоєм.

Далі людей повантажили у вагони і місяць везли аж в Амурську область, врешті вони опинилися в с. Кухтерін Луг[2] Шимановського району. По дорозі в Уфі помер дідусь, і його викинули в сніг 14 січня. Настя ще добре запам’ятала, як під конвоєм носила відрами зупу у вагон, бо вже була більшенька.

Сім’я отримала кімнату в селі Усть. Батько працював на сплаві лісу по р. Зея, що впадала в Амур. Потім родину перевезли в Кухтерін Луг. Тато працював у ліспромгоспі, де незабаром отримав від навантаження інсульт. Настя з мамою різали «чурки» для автомобілів, бо там не було де вчитися. А потім пішла працювати в ліс, чистила повалені дерева від гілок. До роботи доводилося йти 9 кілометрів. Бувало, що й вовки переходили, тоді палили багаття, щоб їх відігнати. Якось дівчина, обрубуючи гілки, порубала ногу…

У 1953 р. Настя вийшла заміж за земляка з Вільшаниці, з яким разом була вивезена. Він працював у тайзі водієм[3]. Через рік народила сина. На прожиття заробляла працею в пекарні, прибирала в магазині.

Аеропорт в с. Кухтерін Луг. Фото з сайту геоамур.рф

У 1959 р. сім’я повернулася на Галичину. Коли поселян звільнили, то всі були дуже щасливі, але на Івано-Франківщині депортованих погано прийняли: відправляли в іншу область, не хотіли приписувати. Партноменклатурники під час спроби працевлаштування казали п. Анастасії, що їй «нельзя здесь жить», що дуже ображало жінку, бо вона на Прикарпатті родилася і хрестилася…

Але якось вдалося по знайомству прилаштуватися у Вовчинцях і з великими труднощами побудуватися. Чоловік працював водієм на меліорації, а жінка відробила 35 років на фабриці художніх виробів ім. Рози Люксембург. «А тепер, – сумно зітхає п. Анастасія, – знову бідую на пенсію в півтори тисячі гривень».

 

*«Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.

[1] Архів автора. Запис розмови з Анастасією Федорівною Арламовською 08.10.2018 р.

[2] Станом на 2018 р. у поселенні живе лише 17 осіб.

[3] Архів автора. Запис розмови з Федором Олексійовичем Арламовським 08.10.2018 р.