Режисер: Джеймс Ван

У ролях: Джейсон Момоа, Ембер Херд, Віллем Дефо, Патрік Вілсон, Ніколь Кідман

Прекрасну і важко поранену Атланну – принцесу морських глибин – винесло на берег до будиночка харизматичного і самотнього зберігача маяка. Далі, як годиться в казках, іскра, буря, безумство. Через деякий час у них з’являється син-полукровка Артур: наполовину людина, наполовину владика семи морів. Все б нічого, але Атланна змушена покинути земний світ, щоб захистити сім’ю. З майбутнім царем залишається батько і довірений помічник королівської сім’ї Вулка, що допомагає Артуру освоїти надздібності. Час минав, цар ріс, спілкувався з рибками, міцнішав, обростав татуюваннями і періодично рятував судна від піратів. Але ось настав той момент, коли мешканцям підводних глибин набридло, що сухопутні засмічують океани і взагалі поводяться негідно. Зведений брат Артура вирішив піти з війною на землю, а нашому герою нічого не залишилося, крім як протистояти родичу, а заодно відвоювати своє законне право на трон.

На Аквамена була покладена важка місія: але для роботи такого масштабу на пост режисера треба кликати не Джеймса Вана, а Джеймса Кемерона на його підводному човні. Хоча, гаразд, часткова реанімація вдалася. По-перше, це красиво. «Аквамен» – це так, ніби дія «Тора» розгорталася не в Асгарді, а в Бікіні Ботте. Режисерові вдалося побудувати чарівний підводний світ, провести швидку екскурсію у затонулу Атлантиду і занурити глядача в курс подій настільки, наскільки це потрібно. Ясна річ, атракціон вийшов дуже динамічний, видовищний і захопливий. З розважальною частиною начебто впоралися. Хоча, наприклад, лінія з Чорною мантією здається тут недоречною. Два суперлиходії за ціною одного квитка в кіно – це іноді приємний бонус, але в даному разі незрозуміло, навіщо в історію вирішили запхнути ще один конфлікт. Три – це вже натовп, як то кажуть, і в першому сольнику «Аквамена» це відчувається особливо гостро. Могли б його приберегти для наступної частини, а не випускати всіх одночасно, а то очі розбігаються.

А тепер, власне, пояснюємо, чому «Аквамен» – це комедія. З гумором тут щось так собі, на заготовлених під жарт місцях сміятися хочеться далеко не завжди, аж надто це нагадує КВН зразка 2003 року. Хоч «Аквамен» і знає своє місце в жанровому ланцюжку і не намагається вдавати з себе логічний фільм, спокою глядачеві не дадуть до нудоти солоденькі діалоги. Іноді здається, ніби розпечена патока виливається з ротів героїв прямо на тебе. Ось тут стриматися вдасться далеко не всім, хоч немає більшого болю для режисера, ніж сміх у не передбачених для веселощів моментах.

Окреме спасибі творцям хочеться сказати за фокус на екологічній проблемі. Взагалі, в 2018-му не можна так просто випустити блокбастер без радикального злободенного підтексту або політичного висловлювання. Але екологічна ситуація зараз у режимі червоної тривоги, і, можливо, якщо не через соціальні ролики, то через блокбастери вдасться достукатися до свідомості громадян.

Кастинг Джейсона Момоа на роль Аквамена був вельми сміливим, Снайдер, можна сказати, переосмислив персонажа повністю. Але, правда, на екрані ми все-таки бачимо більше Джейсона Момоа, ніж Аквамена. Це черговий випадок акторської персони, яка вдало вписалася в образ, що не обов’язково погано, але все-таки сильно перетягує увагу. Незважаючи на вітер у волоссі і багатозначні погляди, між Джейсоном і Ембер Херд зовсім не відчувається хімії. З самого початку зрозуміло, що їм у сценарії написано бути разом (це навіть спойлером не назвеш), тому ти ніби й знаєш, чим все закінчиться, але й не скажеш, що особливо віриш в їхній союз.

«Аквамен» летить з екранів прямо у список guilty pleasure. Фільм не хочеться ґанити хоча б тому, що він веселий і, в принципі, зі своїм завданням впорався: час ви проведете весело, незалежно від того, чи будете ви сміятися з «Аквамена», чи разом з «Акваменом». Хоч і опустили планку так низько, що більш-менш нормальний сюжет вже можна вважати успішним для франшизи. Джеймс Ван з неба зірок не хапає. Для всього іншого є Джеймс Кемерон.

ФЕЛІНСЬКИЙ