На початку минулого століття з-поміж активних видів дозвілля престижним вважалося відвідування балів і танцювальних вечорів. Про бальні традиції вперше серед місцевих краєзнавців писала Наталія Храбатин. Ми віднайшли нові цікаві факти, що стосуються цієї теми, якими хочемо поділитися з вами.

Бальний карнавальний сезон тривав протягом грудня-лютого, від Різдва Христового до початку Великого посту. У міжвоєнний період, коли бальні традиції XIX ст. поступово стали відходити, великого поширення набули Сильвестрові (в переддень Нового року) та новорічні бали. Характерною рисою бальних традицій міжвоєнного періоду стала поява таких вечорів за професійною ознакою. Змінилось і місце їх проведення. До Першої світової війни найбільш престижні бали проводили в готелях, палацах чи відповідних представницьких будівлях. У міжвоєнний період Сильвестрові бали стали проводити у розважальних закладах – ресторанах, кав’ярнях. На відміну від традиційних балів, на які можна було потрапити тільки за запрошенням, на новочасні стали продавати квитки. Їх вартість була високою, часто доходила до п’яти злотих, студенти мали знижку – платили два злотих. Кошти від заходу передавали на благодійні цілі.

На найбільш елітних балах домінували традиції XIX ст. Дами отримували вхідні квитки для бронювання танців. Танцювальну програму розпочинали традиційним полонезом та закінчували над ранок обов’язковим мазуром. Зазвичай послідовність була така: полонез, танго, вальс, чарльстон, мазур. На перший танець запрошували найповажнішу пару згідно зі суспільним статусом.

Традиційним на балах був вальс із котильйоном, так тоді називали маленькі бутоньєрки зі стрічок і квітів. Незаміжні жінки підходили до чоловіків, приколювали їм котильйон на лацкан фрака – це означало запрошення до танцю. Відмову вважали брутальною образою. Чоловіки запрошували жінок, даруючи їм карнет – мініатюрну мальовану картину, яку приколювали до жіночого плаття. Це називалося «вальс із карнетом».

Для тих, хто хотів перепочити від танців, працював буфет із міцними напоями та закусками. Біля нього завжди було людно та гамірно. Дописувачі місцевої преси пропонували зменшити вживання алкогольних напоїв на балах, бо “традиційна Сильвестрова ніч, в якій усе дозволено, пройшла, як завжди, під знаком Бахуса” (давньоримського бога вина).

На такі танцювальні вечори збиралося багато публіки. Так, на новорічному балу 1927 р. у Стрию до кадрилю стала рекордна кількість пар – 280. Для повітових міст бал був найважливішою подією року. Зазвичай на нього приїжджали й запрошені гості з інших міст. Наприклад, на балу у Сколому в 1928 р. були гості з Борислава, Львова, Стрия.

У міжвоєнний період відбувалися традиційні бали-маскаради та старокавалєрські бали. Бали-маскаради проводились під час новорічних святкувань. Головною вимогою до публіки під час такого дійства було мати якнайкращий маскарадний костюм. Старокавалєрським балом, який проводився у лютому, завершувався карнавальний сезон. Бал проводився з метою познайомити неодружених чоловіків з жінками для серйозних стосунків. Самотніх чоловіків зобов’язували відвідувати старокавалєрські бали, інакше у місцевій пресі друкували їхні прізвища як злісних противників сімейного життя.

Шанувальники балів повинні були дотримуватися чітких вимог щодо одягу. Для чоловіків – фрак, циліндр, лаковане взуття, яке виглядало елегантно, але було мало зручним. Для жінок – бальні сукні. До карнавального сезону жінки готувалися ретельно – мали по кілька бальних суконь. На кожний бал одягали іншу сукню. Типовим жіночим страхом була інша жінка в такій самій сукні. Тому кравці змушені були створювати вбрання для танцювальних вечорів в одному екземплярі.

Необхідним атрибутом бального одягу були рукавички. Однак у міжвоєнний період вони почали виходити з моди. Деякі жінки були стурбовані такою ситуацією і на сторінках місцевої преси закликали до відновлення давньої традиції. Вони пропонували не купувати дорогі білі шкіряні рукавички, які швидко забруднюються і зношуються, а замінити їх простими.

Також на сторінках місцевої преси публікували роз’яснення щодо того, який одяг варто вбирати на бал, а який – на святкові прийоми. На бал чоловіки мали приходити у фраку або смокінгу, а на святкові прийоми мали більше свободи – головне, щоб одяг був охайний.

Окрім балів, міське населення із задоволенням відвідувало танцювальні вечори та прийоми, які організовували протягом цілого року, за винятком часу релігійних постів. Ці дійства відбувалися в приміщеннях товариств, які їх проводили. Їхня організація мало чим відрізнялася від балів і проходила за однаковим сценарієм. Кошти від продажу вхідних квитків та роботи буфету витрачали на благодійність. Квитки були дешевшими за бальні, середня вартість – один злотий п’ятдесят грош. Танцювальні вечори та прийоми тривали або до ранку, або традиційно – від 19 до 24 години вечора. Танці розпочинали зазвичай полонезом, потім йшли вальс, танго та інші. Для охочих удосконалити свою танцювальну майстерність при товариствах діяли відповідні курси.

Нові види танців, які набули популярності у міжвоєнний період, викликали обурення старшого покоління, яке вимагало усунути їх з програм вечорів. Під осуд потрапили: бостон, фокстрот, різні варіанти польок та вальсів, під час яких партнери були надто близько один до одного. На думку старших, при цьому партнери утворюють майже одне тіло, що є дуже непристойним та страшенно дратує. Серед молоді популярним танцем у 1920-х рр. був чарльстон, однак на професійному рівні “Міжнародний союз танцюристів і вчителів танців” постановив, що він шкодить здоров’ю, на відміну від твісту. У ті часи його вважали провокативним та аморальним. Однак мешканці Станиславівського воєводства не зважали на заборони та активно його танцювали. Серед музичних напрямів у міжвоєнний період найбільш популярним був джаз.

Кожна суспільна верства чи національна група розважалася окремо у своїх закладах і товариствах, тим самим уникаючи будь-яких звичаєвих непорозумінь. Галицька інтелігенція запрошувала на бали та святкові вечори представників різних національностей, з якими вона була в дружніх відносинах.

 

Роман ЧОРНЕНЬКИЙ, Петро ГАВРИЛИШИН