Днями

МЕТРО

Сиджу на лавці в метро, чекаю потяга. Тут підходить до мене дивний чоловік з мобільником, протягує його мені із словами:

– На, поговори.

Я не розумію про що, з ким і навіщо мені говорити. Беру трубку:

– Алло!

– Привіт, слухай, поясни цьому мудакові, як проїхати на Автозаводську.

Якось

СНАРЯД

Кінець лютого. Нас троє. Вирушаємо на підлідний лов. Нас зустрічають і розміщують в піонертаборі на самому березі лиману. У будиночку, який промерз, нагрівальний пристрій – «козел». «Козел» – азбестоцементна труба на ніжках з арматури. На трубі зверху намотана спіраль з ніхрому. Такими «козлами» у всі часи опалювалися будівельні побутівки. Пожежні інспектори дуже любили виявляти «козлів» і вимагати за них хабарі. Мабуть, звідси і крилатий вираз – «за козла відповіси». Словом, нашвидку розібрали речі, снасті. Вирішили випити по трохи і, поки видно надворі, встигнути на лід половити рибки. У нас з собою була скляна банка консервів – перловка з яловичиною. Мене осінила думка – підігріти до нашого повернення цю кашу. Банка за діаметром легко увійшла у трубу нашого «козла». Ополонок на льоду було багато, і ми через декілька хвилин вже ловили тараню. Скоро почало темніти. Ми зібрали манатки і повернулися. Коли відмикали замок, я собі подумав, що чудовий запах каші чути надто рано, адже консерви ще ніхто не відкривав. Заходимо в кімнату, і перед нами картина: на стіні, напроти розжареного «козла», вся каша, а з протилежного боку відстріляна «гільза» снаряда – порожня скляна банка. «Заряд» приліпився до шпалер плямою діаметром майже метр. Шматочки яловичини на перловці виглядали, як картеч на шрапнелі. Вечеряли стоячи. Знімали теплу кашу ложками зі стіни і відправляли до рота услід за горілочкою. Жерстяна кришка опинилася так само на стіні, під шаром вечері.

Колись

КОНДУКТОР

Розповіла знайома.

– Давно це було, коли ціни були маленькими, а дерева великими… Їхала я зранку в тролейбусі, тоді якраз з’явилися маршрути і, відповідно, кондуктори у них. Народу сила-силенна. Бідна кондукторка, щоб не штовхати пасажирів, які скупчилися коло її крісла, вилізла на нього з ногами і віщає на весь тролейбус: “Передаємо за проїзд! Передаємо за квитки! Будьте добрі, не забувайте оплатити проїзд!” А була зима, весь народ у шубах, якщо заздалегідь гроші не приготував, дістати їх практично неможливо. Вже зневірившись зібрати данину з “мимовільних” зайців”, вона змінює позу, стає на коліна (а була на кріслі з ногами, не забули?) і на весь салон вимовляє (отакий крик безнадійності): «Люди!!! Дайте гроші».

Настрій у народу явно піднявся, і потекли законні грошики в сумку кондуктора.

І взагалі…

Ось дивися, здавалося б, травичка. Але асфальт пробиває! А ти можеш пробити асфальт? Ні. Зате ти, звичайно, можеш зірвати травичку. Але це не означає, що ти сильніший, ніж травичка або асфальт. Це означає тільки те, що ти дебіл, що зірвав травичку…