Днями

ФОТОШОП

Знайома розповіла.

Навчалася зі мною у класі звичайнісінька дівчинка. Після школи випала з поля зору на пару років. Потім з появою Інстаграму я випадково знайшла її сторінку і ось уже рік милуюся її новим життям: живе в Італії, знімається у фотосесіях, відвідує круті вечірки. Днями я випадково зустріла її в іншому кінці міста, збідовану, в черзі у «МакДак». Нічого не сказала, але, напевно, напишу їй. Давно шукаю доброго фахівця з фотошопу на роботу.

Якось

ДЯТЕЛ

Приятель розповів.

Кілька років тому, влітку, я прокинувся годині о п’ятій ранку від гучних звуків. Чувся такий гуркіт, ніби хтось вирішив розпиляти лист металу циркулярною пилкою з великими зубами. Я засунув голову під подушку і спробував заснути. Наступного дня все повторилося, з єдиною відмінністю: пиляти почали на хвилин 10 раніше. На третій день я вискочив на вулицю з твердим наміром когось убити, але надворі було тихо. Тільки якийсь птах злетів з даху мого будинку. Поміркувавши і зрозумівши, що час початку роботи умільця корелює зі сходом сонця, я запідозрив птаха, який полетів (розглянути його як слід я не встиг). На четвертий день навів я будильник на за 15 хвилин до сходу сонця, тихо вийшов надвір і побачив, як на металеву трубу мого будинку сіл дятел і почав завзято її довбати. Частота ударів була приголомшливою – недарма я подумав, що це циркулярна пила. Я кинув у дятла каменем, але промахнувся. Він подивився на мене з презирством і полетів. Пошуки в Інтернеті показали, що дятли довбають будинок у двох випадках. Перший – якщо вони чують, що всередині стіни є жучки. Але навряд чи дятел намагався дістатися до жучків через лист металу. Ще дятли стукають по дому, позначаючи свою територію і приманюючи представниць прекрасної статі. Чим голосніший стук, тим привабливіший стукач. Мій дятел знайшов ідеальне джерело звуку – металеву трубу, і явно не збирався припиняти свої ранкові концерти. Я вийшов на стежку війни. Кидання каміння і крики не справляли на нього ніякого враження. Він продовжував довбати. Зрештою я купив дитячу водяну рушницю і вистрілив у нього струменем води. Від несподіванки дятел полетів геть. Але наступного дня він просто перейшов на інший бік труби, щоб я його не бачив, а на третій день, розправивши крила, з насолодою приймав душ і продовжував довбати. Визнати поразку було нижче моєї людської гідності (хоча я вже звик зустрічати сонце в очікуванні дятла), тому я вирішив його перехитрити. Так як для дятла був важливий звук, то я обклав трубу шматками пінопласту і, щоб вони трималися на місці, обтягнув їх металевою сіткою. Перший раз за довгий час я вийшов надвір перед світанком у передчутті перемоги. Дятел, як завжди, прилетів до схід сонця, сів на трубу і вдарив дзьобом. Звуку не було. Він ображено покрутив головою і спробував інше місце. Результат був той же самий. Шматки пінопласту були товсті (упаковка від телевізора), так що розбити їх на дрібні шматочки і витягнути з-під сітки (так само, як розірвати сітку) йому не вдавалося. Мучився дятел два дні, а потім полетів геть назавжди. Я ж почав спати спокійно вранці, довівши (у всякому разі собі), що я розумніший від дятла.

Колись

БАДИЛЛЯ

Розповіла знайома. Вирішили вони з бойфрендом узаконити стосунки. Обом під тридцять, другий шлюб, тобто вже не піонери. Вона – абсолютно міська панночка, “дитя асфальту”, він з гірського села, вивчився, батьки живуть там. Після РАГСу посиділи з друзями в кафе і вранці поїхали до батьків у село. Ну, а там – село є село, бенкет горою з усіма наслідками. Далі з її слів.

– Прокинулася вранці, голівка бобо, в роті кака. Вийшла надвір – весна, сонце, красота. Грядка з молоденьким кропом, якраз мені до речі. Присіла я навпочіпки, потихеньку щипаю. На ґанок виходить свекор, закурив, про щось думає. Я йому: «Кріп молоденький смачний, люблю його їсти». Він подивився уважно на мене, сигарету з рота виймає: «Кріп я і сам люблю, а скажи, нащо ти морквяне бадилля щипаєш?»