Драма / трилер / жахи

Режисер: Фатіх Акін

У ролях: Йонас Дасслер, Марк Хоземанн, Адам Бусдукос, Катя Штудт

Явний психопат, косоокий, кривий, горбатий, зі зламаним носом-картоплею, вічно облитий відром поту, зі злиплим волоссям – від такої пики не просто на інший бік вулиці переходять, а відразу поліцію викликають. Його звати Фріц Хонка, він живе у Гамбурзі і працює прибиральником на заводі. Вечорами він навіть не п’є, а заливає шнапсом баньки у пабі «Золота рукавичка», звідки іноді йде з найбільш підпилою відвідувачкою (найчастіше похилого віку), намагається її зґвалтувати, а якщо це не вдається зробити через кількість спожитого, то вбиває її і розчленовує жертву.

Режисера цього огидного у всіх сенсах фільму звати Фатіх Акін, він у цьому Гамбурзі 70-х народився, німець, син турецьких іммігрантів. Прославився в нульові фільмом «Головою об стіну», дикою картиною про любов до життя, свободу і несвободу, де герої різали вени, намагалися себе вбити – словом, демонстрували надрив. З тих пір він знімав все більш і більш поступливі фільми, і ось зараз його знову прорвало на кров, гній, блювоту, піт і шнапс. «Золота рукавичка» – це справжня рідинна симфонія, де все ллється рясно і навіть, здається, у якійсь системі. Тут немає ніякої гламуризації, тільки сувора правда життя.

Історія Хонка цілком реальна, він був загалом нічим не примітним і дуже дурним некіношним маніяком. На титрах Акін любовно демонструє фотографії реального Фріца, його огидного житла, обклеєного вирізаними з порножурналів голими жінками, заставленого сміттям і порожніми пляшками. Маніакально точне екранне насильство, нехай і переконливе, але не факт, що достовірне, все ж чимось повинно бути обумовлене, інакше Акін виявляється не кращим за свого героя. Очевидно, персонаж поміщений у певний історичний контекст: так, це епоха німецького економічного дива, післявоєнного підйому, який, втім, сам режисер розуміє як тотальний моральний занепад. На вулицях екранного Гамбурга не просто мало тверезих, їх взагалі немає. Пити всіх цих людей змушує, мабуть, вічний невиліковний комплекс німецької нації, яка програла, що підігрівається національним же почуттям провини.

Простіше кажучи, у фільмі «Золота рукавичка» німці п’ють, тому що програли війну і хочуть реваншу – авторський натяк на це очевидний. Фатіх Акін негативно і навіть агресивно ставиться до Німеччини і німців, хоч сам є німцем, але в першому поколінні. На екран ллється цілком конкретна ненависть до нерідної батьківщини, Акінові німці – всі поголовно Фріци Хонки. Кожен лискучий товстий бюргер в душі такий же безпросвітній алкаш, до того ж, він напевно нацистська мерзота, вважає Акін. Єдині достойні люди у фільмі – це емігранти-греки, які живуть на поверх нижче від Хонки. Одного разу абсолютно безневинним гамбурзьким балканцям у тарілку звалиться зі стелі опариш, що лазив по трупах повій, які Фріц зберігав у себе в комірчині.

«Золоту рукавичку» критика відразу порівняла із недавнім «Домом, який побудував Джек», картина Трієра теж всіх налякала (хоча чого очікували люди, взагалі незрозуміло), але і тут робота Фатіха занадто проста і невибаглива, порівняно з датським автобіографічним філософічним опусом. Режисер-турок все ж не відмовляє собі в задоволенні посміятися з цього театру насильства і пороку: він навмисне тягне кожну сцену розчленування або спроби незручного і небажаного сексу так довго, як тільки може, що, за задумом, повинно було викликати комічний ефект. Це ніби ідіотично сміятися з калюжі блювотиння в коридорі, причому спершись на стіну і сповзаючи по ній вниз у цю калюжу, бо нема сили рівно стояти на ногах через регіт. Але чомусь Акін не залишає навічно Хонку одного в його царстві дна, автор відправляє йому туди антитезу, розкішну школярку, яка кілька разів нав’язливо з’являється в полі зору Фріца протягом фільму. Він навіть один раз дає їй прикурити (тобто запальничку підставляє) і, надихнувшись у сексуальному плані на подальші звершення, йде далі ґвалтувати (а потім, коли не вдається зґвалтувати, то розчленовувати). Черговий приклад непослідовності в цьому дивному фільмі, схожому більше не на щось розумне і авторське, а скоріше на екранізацію побажань з давнього мема: «М’ясо, матюки, вбивства і голі цицьки».

ФЕЛІНСЬКИЙ