Днями

ВИХОВАННЯ

Аеропорт. Підходить сім’я з 4-х осіб: тато, мама, старший син років 8, дочка років 4, везуть візок з речами, зупинилися перед нами. Дівчинка почала стрибати з візка на землю і назад, ногами наступаючи на свої сумки і на сумки інших у черзі. Тато: «Донечко, так не треба, ну припини, будь ласка, ти ж розумієш, це невиховано, і до того ж ти ніжками наступаєш на наші сумочки і на сумочки інших людей». Реакції нуль. Мама: «Донечко, ну дивися, всі на тебе дивляться, це ж негарно, ну як тобі не соромно?! Ну хочеш цукерочку? Або попити? Або лялечку дістану? Почитаю тобі щось? А хочеш їсти? А хочеш вийти надвір? Ну сонечко, ну перестань стрибати». Нуль емоцій. Брат, тихо, пошепки: «Якщо не злізеш – стукну…» Миттєва реакція не змусила засумніватися в тому, що брат або авторитет, або є переконливий досвід, що погроза цілком може перерости в дію.

Якось

ДИВО

Зустрічаю недавно одного друга (Д). Він, зазвичай дуже життєрадісний, перебував у якійсь глибокій чи то задумі, чи смутку. Я: «Ти чого такий похмурий? З Людою (наречена Друга) негаразди?» Д: «Та ні, з нею все гаразд! Ось із дачею їхньою я косяка споров!» Я: «Що ж сталося?» Д: «У її бабусі півдачі у різних квітах. Люда попросила якісь добрива дістати для квіточок! Ну, я і пообіцяв допомогти!» Я: «Допоміг?» Д: «Допоміг, мля! Подзвонив другану – у нього батько фермер. Поцікавився, чи допоможе він мені з добривами. Він запитав, мовляв, скільки треба? Я йому сказав, що на півдачі, тобто соток п’ять обробити! Він адресу взяв, сказав: «Готуй пляшку – завтра зробимо!» Я: «Зробив?» Д: «В тому то й річ, що зробив! Приїхав. Постукав у ворота – ніхто не відкриває. Дзвонить мені, я йому: ну, за паркан, в такий-то кут перекинь! Він каже: ОК. Години через дві телефонує Люда. У неї істерика. Якийсь, каже, козел приїхав на якійсь гімновозці і висипав нам через паркан гору лайна! Свіжого, мало не теплого! Всі мухи кілометрів за 10, напевно, налетіли: там їх хмари! Сморід страшенний! Під горою гівна виявилася ще й собача будка, собака вся в лайні! Гівно з-під паркана вже на вулицю просочується! У бабусі мало не напад! Півділянки в лайні! Мля!» Я: «Що робити думаєш?» Д: «Зізнаватися точно не буду! Наймемо робочих! А я зараз поїду собаку мити! І ще: хто кому тепер пляшку винен!?» Сказав, зітхнув і понуро пішов до машини.

P.S. Через кілька днів я дізнався, що бабуся після того, як оговталась, півдня продавала гівно зі своєї дачі тачками! Зрубала з цієї справи близько 2000 грн., і гівна ще половина залишилася. Друг так і не зізнався. А бабуся тепер зітхає і мріє про ще якесь «диво»!

Колись

ДОВІРА

Знайома розповіла. Нещодавно прочитала, що Абу-Дабі було визнане найбезпечнішим містом у світі… І відразу посміхнулася і згадала минулорічні пригоди в Абу-Дабі. У мого сина закінчився контракт, за місяць до цього він, як багато спортсменів, переніс операцію на плечі, і без моєї допомоги йому було не обійтися, треба було допомогти пакувати валізи і виїжджати з квартири. Тому я вилетіла. Місяць ми продавали домашній скарб, моя місія майже підходила до кінця. Уже була продана навіть машина. І ввечері, за день до відльоту, сідаючи вечеряти, ми виявили, що у нас закінчилася сіль. Їхати в магазин (кілька кілометрів)? Але наші люди в магазин за сіллю на таксі не їздять, а пішки не дійдеш. Та й для чого пачка солі на один день? Тому за старою і доброю традицією… правильно, мій син вирушає до сусідів. Далі з його слів: «Знайомого сусіда-англійця не виявилося вдома. Поруч інші сусіди, недавно переїхали, я їх не знаю, на сходах навіть ще не стикалися, але робити нічого. Стукаю. Двері відкриває старий араб субтильної статури, невисокого зросту, десь мені по плече. Я нависаю над ним і розповідаю свою проблему англійською, але старий нічого не розуміє, він не знає англійської, зрозуміло, що й української теж, а я не знаю арабської. Тому включається мова жестів, але і це не допомагає. Я вже хочу піти, але старий не може допустити, щоб я подумав, що він скупиться, тому бере мене за руку, веде в квартиру і жестом показує: шукай і бери, що треба. Я швидко знайшов сіль, подякував і вийшов». Розповіла і тепер думаю, чи могла би я відкрити незнайомому чоловікові двері і провести в квартиру, як цей старий араб? Хочу, щоб ми теж дотяглися коли-небудь до Абу-Дабі.