Днями

ПІСТОЛЕТ

Зібралися з друзями на шашлики за місто. На шию одному повісили молодшого 8-річного брата. Літо, тепло, цей непосида взяв з собою водяний пістолет, почав всіх обливати в машині. Заледве ми відібрали іграшку. Боже, навіщо ми це зробили?! Найближчі півгодини була така істерика, що просто жах. Все закінчилось, коли нас зупинила патрульна машина поліції. Отже, картина: дівчина, шість хлопців і плаче дитина. Поліцейський питає: «Чия дитина?» Олег: «Мій брат». Поліцейський: «Чому плаче?» Ігор (молодший брат), ридаючи і захлинаючись: «У них пістолет». Піднято руки над головою, всіх на землю поклали… Коли поліцейські дізналися, про який пістолет йдеться, довго сміялися… Хлопчик далі всю дорогу сидів дуже тихо, повірте на слово.

Якось

ПІДРУЧНИК

Університет у Франції. Кафедра літератури, літня сесія. У деканат вривається першокурсник. (Річ у тому, що тут, за старою-доброю – і тупою – традицією найкращої в світі радянської освіти, студентам, крім профільних предметів, дають ще й ліві. Математику, історію, фізику, корейську мову – на першому курсі зокрема). Першокурсник, треба зауважити, не француз, а громадянин США. Словом, вривається він у деканат і кричить: «Де цей дивак на букву “м”, професор фізики Франсуа». Сивочолий мудрець, ображений в присутності колег, аж підстрибнув: «Це я мудак? Ти сам мудак! Геть звідси!» Тут втручається декан. Запитує, мовляв, що за конфлікт. Професор пояснює: студент за весь рік був тільки на одному, на першому, занятті. А тепер прийшов на іспит і вимагає оцінку “відмінно”. Ну, професор і вчинив, як годиться: поставив “незадовільно” і сказав прийти на перездачу. Декан запитально дивиться на студента, мовляв, цікаво, молодий чоловіче, виходить. На лекції не ходив, на семінарах не був, та ще претензії?! Студент: «А що мені було робити? Приходжу я на перше заняття, цей дятел нам говорить, що займатися будемо за підручником Локера. А підручник цей писав колектив авторів: Локер, Мастерсон і Трауб. Мастерсон – це я». НІМА СЦЕНА. Виявилося, все просто. Хлопець вундеркінд. У 11 років закінчив школу, в 16 – університет, фізмат. Став у цьому університеті викладати, написав підручник. У 20 років раптом відчув, що фізика йому набридла, зацікавився літературою. Вирішив навчатися на батьківщині (де відомий в університетських колах). Справу в результаті швиденько зам’яли, поставивши студенту “відмінно”.

Колись

ПІД’ЇЗД

Було це в часи моєї юності. Закінчили ми 10 класів, бозна якого року. Гуляли до ранку, а потім розбрелися по домівках, втікаючи від основного колективу. І ось одному з нас терміново закортіло “до вітру”, ну ніяк він дотерпіти додому не міг. На вулиці йому виховання не дозволяло, і, сказавши, що наздожене нас, він забігає в перший-ліпший під’їзд. Маленька ремарка: о 4-5 ранку поверталися додому багато хто, зграйками стікаючись у рідні пенати. У наших стандартних 9-поверхівках є між поверхами закуток, в якому, за задумом архітектора, повинен проходити сміттєпровід. І в цьому закутку залишається невеликий проміжок між трубою сміттєпроводу і стіною. В нього можна проникнути і робити свої справи, залишаючись непоміченим. Наш герой забігає на майданчик між першим і другим поверхами, робить всі необхідні приготування до процедури полегшення і раптом чує нервовий стукіт підборів. Хтось біжить вгору сходами прямо до нього. Так як все вже підготовлено до процесу, він просто відходить в тінь між сміттєпроводом та стіною і завмирає. Прекрасна дівчина в красивій білій сукні, нервуючи і матюкаючись, залітає на цей самий майданчик і раптом сідає навпочіпки поруч з нашим героєм. Бачачи перед собою чарівну дупку, той просто не міг втриматися. Він нахилився, поплескав її по оголеному місцю і басовито сказав: “Тут пісяти не можна”… Пауза. Підсумок – розбуджений був весь під’їзд і геть зіпсовані його черевики.