Президентська кампанія завершилася зовсім нещодавно, а українське суспільство поринуло у інші «великі перегони», які мають нагадати, що наша держава є парламентсько-президентською республікою. Їхні учасники провели стартові з’їзди, і вже можна зробити перші висновки.

По-перше, перевагу мають учасники президентських виборів. Рейтинг партії «Слуга народу», який є проекцією результату Володимира Зеленського, а не наслідком активності політичної сили, це прекрасно підтверджує. Іншим доведеться наздоганяти лідера або шукати можливості до об’єднання з ним вже у Верховній Раді дев’ятого скликання.

По-друге, кампанія пройде за тими ж правилами, що і проходили вибори 2014 року, до речі, тоді президентські та парламентські перегони пройшли впритул. Нехай вас не вводить в оману початок розгляду Верховною Радою Виборчого кодексу: навіть якщо станеться диво і його оперативно ухвалять, вибори у 2019 році за його нормами проводити не будуть. Для цього потрібна потужна підготовча робота. До речі, не виключено, що дата голосування буде змінена з 21 липня, скажімо, на 27 жовтня – у разі визнання неконституційним президентського указу про розпуск Верховної Ради.

По-третє, можна констатувати розпад «Народного фронту», представники якого шукають політичне майбутнє у списках одразу кількох політичних сил, та невдалу спробу реанімації «УДАРу», якому не вдалося знайти шляхи для власного блискавичного посилення. Партія Порошенка пройшла ребрендинг, ставши «Європейською солідарністю» та позбавившись низки токсичних персонажів. Нові політичні проекти – «Голос» Святослава Вакарчука та «Українська стратегія» Володимира Гройсмана – мають мінімум часу для розкрутки, тому «голосисті» акцентують на власній чесності, а «стратегічні» розраховують на вдячність громадян за позитивні перетворення у виконанні уряду.

По-четверте, тривалість кампанії – втім, не так вона, як відсутність адекватного суспільного запиту – не дозволяє припускати змістовну дискусію між учасниками перегонів. Протягом наступних 40 днів на нас чекають здебільшого маніпулятивні та популістські заяви, а ідеологічні політичні сили (яких буде небагато у бюлетені) не матимуть конкурентної переваги перед іншими. На жаль, є низькою ймовірність того, що обговорення національних інтересів та перспектив їх захисту вийде на належний рівень.

По-п’яте, спостерігатиметься конкуренція у двох сегментах – проросійському та патріотичному. У першому змагатимуться не просто модернізовані уламки колись могутньої Партії регіонів, але партії з очевидним прокремлівським та проолігархічним бекграундами. Щодо патріотичного, то на цьому шматку електорального поля боротимуться за голоси виборців 7-8 політичних партій, що суттєво ускладнює завдання подолання 5-відсоткового бар’єру. «Слуга народу» ж, декларуючи лібертаріанство, спробує опинитися між «розумними» та «красивими», підтягуючи виборців, які вірять у швидкі зміни на краще, та представників електорального «болота». Отже, сумно не буде.

Євген МАГДА