Коли французи Луї і Огюст Люмьєр 28 грудня 1895 року в паризькому кафе на Бульварі Капуцинів влаштували перший публічний перегляд короткометражок, вони навіть не сподівалися, що кінематограф у майбутньому стане невід’ємною частиною світової культури. Популярність сінематографу у Станиславові була настільки великою, що дирекція театру свого часу скаржилася, що городяни «не хочуть ходити до театру, а тим часом ходять пильно до кіна».

Минулої суботи в Івано-Франківську відзначали день українського кіно.

 

Вперше з кіномистецтвом мешканці міста познайомилися у травні 1897 року, коли по вул. І. Данкевича (тепер Мазепи, 6) масовик К. Малиновський продемонстрував види Парижа та Лондона і сценку про ігри дітей. На той час це був єдиний кінопоказ, і ще десяток років станиславівці тішилися з перегляду «світлових картин» на фотопластикумі (діафільмів) та сеансами мандрівних кінотеатрів.

Значною подією для міста було відкриття першого стаціонарного кінотеатру «Уранія» у 1908 році. Спочатку він знаходився по вул. Камінського (тепер І. Франка), а через рік був перенесений у приміщення по вул. Сапєжинській, 10 (тепер Незалежності, 10, будинок, де розташовувався колишній ляльковий театр, зруйнований під час ремонту у 1993 році). Репертуар кінотеатру змінювався кожного понеділка та четверга. Другим у Станиславові був кінотеатр «Олімпія», відкритий у 1910 році по вул. Собєського, 20 (нині – Січових Стрільців). Багато хто з мешканців Івано-Франківська пам’ятає цей кінотеатр як дитячий ім. Т. Шевченка.

У 1914 році у новому будинку №1 по вулиці Липовій (тепер Шевченка) відкрився третій станиславівський кінотеатр «Австрія», який у польські часи був перейменований на «Варшаву». У січні 1919 року саме в залі цього кінотеатру проходило історичне засідання Української Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки, на якому був прийнятий акт Злуки з Українською Народною Республікою. Зараз у цьому приміщенні знаходиться Народний дім.

Квитки у кінотеатр на початку століття коштували від 0,2 до 0,5 корон. На ці гроші можна було купити 15 яєць, чи 2 буханці хліба, чи 5-7 кілограмів картоплі. Для порівняння: зарплата кваліфікованого робітника сягала 100 корон на місяць.

Кількість кінотеатрів у місті в польські часи збільшилася до шести. Фільми демонструвалися також у польському «Казино», або ж «Раю» по вул. Казимирівській (зараз Гетьмана Мазепи, 10) та у кінотеатрі «Беллона», що знаходився у приміщенні тепер знесених казарм навпроти Білого дому. У 1929 році відбулося відкриття кінотеатру «Тон» у добудові перебудованого після пожежі польського «Сокола» – зараз це кінотеатр «Люм’єр». Через рік у цьому кінотеатрі почали демонструвати звукове кіно.

Які ж фільми дивилися городяни? Ось репертуар кінотеатру «Тон» влітку 1937 року: 27 червня – «Бен-гур», 11 липня – «Дружина чи секретарка», 18 липня – «Королева танцю», 25 липня – «Смерть чатує в джунглях», 1 серпня – «Під твоїм чаром», 8 серпня – «Дармоїд» та ін. Репертуар кінотеатру змінювався щотижня.

Громадськість міста не завжди схвалювала кінорепертуар. Ось що читаємо в газеті «Станиславівські вісті» за 8 серпня 1937 року: «…у часі теперішньої кризи всі кіна, наче на перегони, висвітлюють фільми морально й етично шкідливі, рекламуючи [їх] шумними й крикливими афішами». Проте кіно завжди мало велику популярність у місті, особливо серед молоді. Виникало побоювання – чи не витіснить кіно театру. Управа театру ім. І Тобілевича навіть отримувала недобори від вистав, бо глядачі «не хочуть ходити до театру, а тим часом ходять пильно до кіна», хоч і білети до театру були значно дешевші.

Тим часом сінематограф отримав швидкий розвиток і удосконалення в усьому світі. Епоха німого кіно у світі закінчилася 6 жовтня 1927 року – цього дня в США у прокат вийшов музичний фільм «Співак джазу», а першим кольоровим фільмом був американський «Беркі Шарп», продемонстрований у 1935 році.

Перша українська кінозйомка відбулася у вересні 1896 року в Харкові, де фотограф Альфред Федецький зняв декілька хронік, які продемонстрував у грудні в Харківському оперному театрі. Перші українські екранізації створювалися на основі улюблених глядачами драматичних вистав «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Наймичка» та ін.

День українського кіно, згідно з указом Президента України від 12 січня 1996 року, відзначається щорічно в другу суботу вересня.

Наталія ХРАБАТИН, історик