Літопис Галицький

«Ваш край чарівний, але доріг немає. Заледве до вас доїхали», – відкрив нараду в Івано-Франківській ОДА під час своєї робочої зустрічі на Прикарпатті президент Володимир Зеленський, який насправді прибув до Івано-Франківська літаком.

Під час обговорення можливості ремонту Зеленський чомусь згадав про депутата Андрія Іванчука і звернувся до нього… «Хочете допомогти? – таке чоловіче питання. 175 мільйонів – можу назвати прізвища людей, у яких ви знаєте, у яких вони є. Є на завтрак, на обід і на ужин. Ви ж хочете  допомогти, і до вас буде повага”, – тролив Іванчука Зеленський.

Андрій Іванчук нагадав президенту, що Космач – це не його округ… але допомогти спробує».

(kurs.if.ua, 2 серпня 2019 року)

У рік 7 527 [2019]. Чарівний був того року край Черемоша й Прута, бо зазеленіли [в липні] майже всі округи його виборчі, і стала земля галицька щедра, багата, але порядку [у ній] не було, а була в ній тільки [одна] біда, а другої біди – доріг проторених та шляхів битих — зовсім не було, тільки міст на Пасічній стояв недобудований та [грошей] просив.

І заледве добрався, аки на край [чарівний] світу, із города стольного через бездоріжжя та розгільдяйство галицьке князьок великий [просто низенький] Владимир на прозвисько Зеленін, що голову для краю галицького [із собою] привіз, щоб показати нарешті боярам тутешнім волонтера свого [політичного] Дениська, що давніше небо бурштинське коптив вугіллям сарматським та переходи забугорні [від контрабанди] пантрувати кому треба допомагав.

Прилетів, аки пахан Путькін [з лелеками], князьок Владимир до города галицького з усіма пахолками своїми, Андрійками та Богданками недозвільненими, та у дорозі тій [перепади тиску] над ямами та канавами, горбами та вибоїнами вельми під собою відчував, а коли ж зіскочив він [із трапу], аки зі стакана, то ноги йому обм’якли і в голові замакітрилося, аж усі [округи] йому переплуталися, і не тямив він уже нічого, і не пам’ятав, що було на завтрак, і де буде [ужин], не уявляв.

Та уздрів же тоді перед собою хоругву [фронту народного], а за нею воєводу Яйценюкового, боярина дюті-фрішного Андрейка на прозвисько Іванчик Бориспільський, що [зря] кожним оком своїм прийшов до хоромів білих, а не навпомацки, аки [решта] – з язиками висолопленими і на запах. І почав князьок Владимир по-зеленінськи [на бабки] його розводити, аки спонсора,  виставляти, аки лоха і [на слабо] брати по-пацанячому, і стрибати його примушував, аки [немоскаля], щоб на округ чужий перестрибнув Андрейко і повагу в людей [тих, що треба] здобув.

І вийшли вони [удвох] у хоромах білих, присіли на корти на доріжку килимову у коридорі, карточками кредитними кожен свою [доріжку] зробив та, споживши із благодаттю, розійшлися із миром, бо, як казав творець притч Саломон: “Ваші дороги, не мої [дороги]”. Коли ж з’явилися до князька Владимира перші [вертольоти], осідлав він татоша свого довгогривого і легкокрилого і знову кудись відлетів, де була [біда] лише одна, але аж на сімдесят три відсотки.

НОРВАКС