Біографічний, драма, трилер
Режисер: Гай Наттів
У ролях: Джеймі Белл, Даніель МакДоналд, Деніел Хеншелл
Брайон Уіднер (Джеймі Белл) – молодий націоналіст, у якого на обличчі руни, а в серці – свастика. З самого отроцтва він живе в комуні якогось Френка Крейгера (Білл Кемп) і його дружини (Віра Фарміга), яких всі називають просто Па і Ма. Брайон, колись абсолютно переконаний у своїй расовій перевазі, останнім часом все більше байдужіє до націоналістичних догм: вже і виганяти з країни не особливо когось тягне, та й у Вальгаллі опинитися не сильно хочеться. А коли він зустрічає матір-одиначку Джулі (Даніель МакДоналд), яка колись вибралась зі схожої комуни, він вирішує змінитися. Але минуле життя, звичайно, так просто його не відпустить.
Світова громадськість продовжує відчайдушно ігнорувати одну дуже просту істину: короткометражне і повнометражне кіно – два різних медіуми, з власними законами, зі своїм набором виразних засобів і драматичних прийомів. Багато – в тому числі і самі режисери – досі сприймають короткометражки як якийсь творчий плацдарм, молодшого недорозвиненого брата великого кіно, який коли-небудь обов’язково підросте і зможе грати з дорослими дядьками і їх двогодинними хронометражами. І не дай Боже хорошому короткому метру потрапити на очі продюсерам або отримати важливі призи: його тут же візьмуться розтягувати, доповнювати, розширювати, перетворювати закінчену фразу на страшного кінематографічного гомункула.
З «Скінами» Гая Наттіва сталося щось схоже: оригінальний «Skin» лише рік тому виграв на «Оскарі», і вже у вересні 2018-го (тобто навіть до перемоги короткометражки) в Торонто режисер представив повнометражну версію притчі про скінхедів. Наттів, правда, вчинив хитро: його «Скін» взяв із попередника тільки загальний концепт, сетинг Америки, кілька деталей і актрису Даніель МакДоналд. В іншому – абсолютно нова історія (що базується ще й на реальних подіях), нові герої, новий погляд на гостру проблему білого націоналізму, яка до сих пір вирує у центральних американських штатах. Нове нібито висловлювання – з тією лише поправкою, що Наттіву, як виявилося, нічого сказати.
Оскароносний короткий метр ніяких відкриттів не робив, але це був ефектний, лаконічний анекдот, який впевнено почував себе в рамках 20-хвилинного хронометражу. «Скін» рівно в 6 разів довший і приблизно у стільки ж разів стандартніший: інстинктивно зрозумілий конфлікт забитий у тривіальні мотивування байопіка про «виправлення», де на місці татуйованого нациста міг бути, загалом, будь-який маргінальний елемент: хоч сатаніст, хоч металіст, хоч філателіст. Расова тема дана між іншим, а пекуча ненависть до «не таких» ніяк не осмислюється – ну, просто дитинство погане було у людини, ось і б’є кого попало. Навіть не надто видатна «Абсолютна влада» з Деніелом Редкліффом діяла набагато переконливіше і хоча б намагалася глянути на проблему з незвичної перспективи.
Втративши двозначність у назві (в короткому метрі «Skin» можна було декодувати і як «скінхеда», і як власне «шкіру», а тут явна перевага в бік першого), фільм позбувся узагалі всякої обтічності, перетворив метафоричний погляд на расизм як явище на історію особистої боротьби однієї конкретної людини. Конфлікту цілком зрозумілого, але навряд чи сильно у фільмі візуалізованого, залишеного на поверхні у вигляді миттєвих істерик і проговорюваних емоцій. Як би не старався Джеймі Белл, «його боротьба» проходить чи то без відома самого героя, чи то задовго до початку дії – вся чудова метаморфоза відчувається вже дуже пасивною і на обраній Наттівом ділянці життя реального Брайона Уіднера не надто й помітна.
«Скін» – ні в якому разі не погане кіно, але від того стає лише образливіше: наскільки було б краще, якби видатний перформанс Белла направили не кудись у драматичну порожнечу, а на розтин реальних соціальних наривів. Але фільму Наттіва – добре поставленому, пристойно зіграному і грамотно написаному – банально не вистачає сміливості, щоб вийти за академічні рамки. Для кіно про те, як важливо вміти озирнутися назад і відмовитися від завчених соціальних установок, це, звичайно, критично.
ФЕЛІНСЬКИЙ