Як не дивно, «Наша Україна», попри свій традиційно високий рейтинг на Прикарпатті, на виборах міського голови обласного центру не перемагала. Так, «нашоукраїнець» очолював Івано-Франківськ: Зіновій Шкутяк вступив до партії під час своєї другої мерської каденції. Однак партійна символічна підкова ще не приносила перемоги в кампанії висуванцям від «Нашої України». Цієї осені випробувати долю під помаранчевими прапорами вирішив Володимир Балагура. Які шанси?

Здавалося б, «нашоукраїнський» бренд, надзвичайна популярність помаранчевих, міцний національно-патріотичний дух франківської громади мав би гарантувати будь-якому кандидату від «помаранчевої» партії певний електоральний аванс. Втім, у 2006 році висуванцеві від «Нашої України» Олегу Синютці скористатися цим авансом і випередити конкурентів не вдалося. Міським головою став головний опонент Зіновія Шкутяка Віктор Анушкевичус, а Синютка подався до Львова на запрошення Андрія Садового.

Однак у 2010-му році маятник електоральних симпатій хитнувся в протилежний бік. Хвиля критики накриває наразі чинного мера Анушкевичуса. Правда, на гребені цієї хвилі сьогодні зуміли опинитися висуванці інших партій. «Наша Україна» переживає не найкращі часи, якщо вірити численним соцопитуванням. Але на Прикарпатті її авторитет усе ще дуже високий і електоральні очікування дають підстави для оптимістичних прогнозів.

Зрештою, Івано-Франківськ тривалий час розцінювався як чи не єдиний обласний центр, перемогу в якому міг би здобути висуванець від цієї політичної сили.

Вибір

Щоб перетворити електоральний аванс на виборчий успіх, франківській «Нашій Україні» сьогодні, як і в 2006-му, вкрай було потрібне сильне ім’я. Найчастіше впродовж літа носієм такого імені називали Зіновія Шкутяка. Участь цього політичного «важковаговика» у виборчих перегонах багатьом претендентам сплутала б карти й змусила б переглянути власні амбіції. Супроти Шкутяка інші кандидати приречені були виглядати гравцями нижчої ліги. Однак Зіновій Васильович вирішив побути ще трохи народним депутатом, спровокувавши тривалі дискусії у партії стосовно кандидатури на мера.

Пропозицій не бракувало. До громади з партійних кулуарів долинали прізвища Ігоря Олійника, голови облради, екс-губернатора Миколи Палійчука та інших. І, звісно, Володимира Балагури.

Слід зауважити, що охочих бачити саме Балагуру в ролі кандидата на мера вистачало й серед інших політичних сил. Так, відомо, що «Свобода» вела переговори з Володимиром Балагурою протягом року, пропонуючи свою підтримку. А рейтинг у «Свободи» – найвищий з-поміж політичних сил Прикарпаття. Щоправда, зауважує Балагура, «Свобода» йому цікава і симпатична у локальному масштабі, оскільки в ній є молоді, креативні й патріотичні люди. З ними він готовий співпрацювати. «Але я був і є в «Нашій Україні», – наголошує кандидат.

Власне, в «Нашій Україні» Балагура з 2005 року, є членом політради партії. На останніх президентських виборах він був довіреною особою Віктора Ющенка у місті Івано-Франківську. Врешті-решт, саме Володимир Балагура й був висунутий партією як кандидат на посаду міського голови.

«Коли мені запропонували балотуватися, рішення мною приймалося не блискавично. Я довго роздумував, але, зважаючи на обставини в «Нашій Україні», зваживши на команду, я дав згоду», – підсумував кандидат.

Тим не менше, Балагура не втомлюється повторювати, що крісло мера для нього – не самоціль і не мрія всього життя. «Однак, побувши членом виконкому, я дозрів до цього, навчився працювати, знаю проблеми міста і як їх вирішувати», – зазначає претендент.

Штрихи до біографії

«Мріяв про літаки, а їздив на велосипеді», – так характеризує кандидат своє дитинство. Володимир Балагура народився в селі Тростянці, що на Тернопільщині, у багатодітній сім’ї, а тому до роботи звик змалечку. Закінчивши школу, навчався в Теребовлянському вищому училищі культури, після якого була служба в армії. Вищу освіту Балагура наразі лише здобуває на юридичному факультеті Івано-Франківського інституту права, економіки та будівництва.

Саме Івано-Франківськ став для нього рідним містом, в якому кандидат знайшов не лише особисте щастя, але й зреалізувався професійно. Одружившись в 1993 році, Балагура переїжджає в обласний центр, звідки родом його дружина. Згодом виїжджає за кордон, а повернувшись в 1998-му, розпочинає власну підприємницьку діяльність.

Поза конкуренцією

Будівництво – це «коник» Балагури в бізнесі, хоча не єдина галузь, у якій він себе спробував. Будівництво стало справою його життя. «Десять років з ранку до вечора я жив одним – будовою. Коли приходжу на будмайданчик, я оживаю». Власне, в будівельному бізнесі кандидат з 2002 року. У 2005 році Володимир Балагура засновує будівельну фірму «Ярковиця», одну з найуспішніших і найавторитетніших на сьогодні будівельних компаній в області.

Щоб зрозуміти, яке реноме в «Ярковиці», наведемо один факт. Коли в 2008-році через кризу катастрофічно впав ринок житла і практично зникло як явище будівництво шляхом «дольової участі», єдиною фірмою, в яку люди не боялися вкладати кошти, залишилася «Ярковиця». Компанія не була замішана в жодних скандалах з несанкціонованою забудовою, завжди дотримувалася своїх зобов’язань перед покупцями житла, не обтяжена кредитами. Навіть конкуренти про Балагуру як господарника відгукуються з повагою. І трішечки – із заздрістю.

Без звинувачень

Володимир Балагура роботу Віктора Анушкевичуса міг би оцінювати зсередини, адже є членом так званого «політично відповідального виконкому» й безпосередньо бере участь у прийнятті рішень. Однак в оцінках свого нинішнього конкурента він вкрай стриманий. Однією з найбільших помилок міського голови Балагура вважає те, що Віктор Андрюсович так і не сформував команди, з якою можна було б досягти успіхів. Посада мера – це важка щоденна праця, і звинувачувати лише Анушкевичуса в усіх негараздах не можна, вважає Балагура, тим більше, що на каденцію чинного голови випало випробування фінансово-економічною кризою.

Програма

«Я з повагою ставлюся до всіх опонентів. Не хочу доводити, що хтось кращий, хтось гірший. Нехай оцінюють люди», – каже Балагура. В той же час, на думку кандидата, основна боротьба на фініші кампанії розгорнеться між Віктором Анушкевичусом, Юрієм Солов’єм, Ігорем Прокопівим і, звісно, ним самим. «Я не люблю, коли при владі «білі комірці» – люди, які в житті нічого не зробили, а лише красуються на телебаченні, біл-бордах і роздають обіцянки, – зазначає кандидат. – Ніколи не буду давати пустих, нереальних обіцянок. Я не обіцяю світлого майбутнього, а просто крок за кроком беруся працювати, поступово вибудовувати те майбутнє, якого ми всі хочемо».

Програма Балагури орієнтована на господарське і соціальне життя міста. Найбільш гострими, на переконання кандидата, є проблема доріг, впорядкування руху транспорту, будівництва котелень, переходу на автономне опалення, яке має здійснюватися виключно шляхом побудинкового відключення, і подібні. Кандидат визнає, що однією з найбільших є проблема нестачі бюджетних коштів. Вирішити її, на думку Балагури, можна, зокрема, через долучення до різноманітних національних та міжнародних фінансових програм.

Меценат

В Івано-Франківську Балагура також відомий своєю меценатською діяльністю. Напевно, важко знайти серед політиків в області людину, до якої б так приязно ставилася церква. Балагура допомагає церкві щедрими пожертвуваннями, церква ж віддячує меценату, постійно з вдячністю згадуючи його ім’я. В Галичині це, погодьтеся, для політика величезна перевага. До честі самого підприємця, свою допомогу він не намагається афішувати.

«Ярковиця» часто надає благодійну підтримку школам-інтернатам, сиротам, безнадійно хворим. До речі, не так давно компанія виділила квартиру родині, потерпілій від повені 2008-го року.

Ще один штрих до портрета кандидата: будучи фанатом футболу, Балагура є співзасновником дитячого ФК «Юніор», допомагає з фінансуванням команді місцевих ветеранів та одній з місцевих дитячих футбольних шкіл.

Цінності

«Я підтримую намагання влади в питаннях залучення інвестицій в область, але не можу змиритися з законом про мови, частиною положень Податкового Кодексу тощо. Завжди підтримуватиму владу, яка робить все для того, щоб об’єднати українців, з повагою ставлюсь до ініціатив, які йдуть на користь громаді. Колір партійних прапорів – неважливий, головне, щоб громада жила, розмовляла українською мовою, ходила в українську школу, нашу церкву».

Перспективи

В особі Володимира Балагури «Наша Україна» отримала досить сильного кандидата – особистість, реального господарника, на якого є електоральний запит. З іншого боку, яскравим політиком Балагуру називати наразі дещо передчасно: бракує «розкрученості» власне в політичному сенсі. На це потрібен час.

Тому попри те, що кандидат переконаний, що люди голосуватимуть не за бренди, а за професійні якості, Балагурі може елементарно забракнути часу, щоб донести виборцю інформацію про себе та переконати, чому голос слід віддати саме за нього.

Ігор ДЕБЕНКО, політолог
«Здоровий глузд і партнери» zg.if.ua