Літопис Галицький

«Міський голова Руслан Марцінків заявив, що окремі чиновники мерії ухиляються від зборів резервників ЗСУ. Заступнику Олександру Левицькому він доручив переконати управлінців не уникати навчання.

Про це йшлося під час щотижневої оперативної наради у міського голови.

«Або йдуть на збори, або хай йдуть з роботи. Нема чого ухилятися з військових зборів. Бігом підписалися і бігом на збори. Якщо хтось хоче добровільно – будемо дуже раді. Начальники управлінь – 30 днів на полігоні – це не так і довго», – сказав Марцінків».

(galka.if.ua, 3 вересня 2019 року)

У рік 7 527 [2019]. Мучився вельми того року лицар [свободний] Руслан-Марципан на прозвисько Єфрейтор [Пластунський] із пахолками своїми, бахурами, джурами та іншою челяддю міськвиконкомівською, що вельми багато місця [в хоромах білих] займали, штани протирали і не йшли [нікуди], ні в красну армію. Уже і сурми їм заграли, і в набат їм били, і повістки до хати приносили, та не виходили вони в чистому [полігоні] погуляти та попустошити, своїй богом даній землі послужити та резервом своїм [чиновницьким] іноплемінників ворожих вельми налякати, а самі ж від голубів [поштових], аки від запитів інформаційних, вправно ухилялися, на роботі ночували [на півтори ставки] і вуха воском позаливали аж за комір.

Не міг терпіти сваволі такої [від прислуги] своєї лицар свободний Руслан Марципан на прозвисько Старший Сержант, бо відповідальний був вельми сей муж і [при посаді] важливій, на кожну повістку реагував він негайно колькою [у печінці] та до суду щоразу ходив, коли спина [не боліла]. Послав же він до них спершу чоловіка божого Олеська на прозвисько Купа Людей, щоб він словесами своїми [звичними], благими та чоловіколюбними бидло осе хамовите та затуркане на путь праведності та служіння [неухильно] навернув.

І так переконував сей Олесько на прозвисько Хранитель та [Заступник] резервістів міськвиконкомівських, аки художників невідомих та [сичів] надутих, що одразу хотілося утекти від просторікувань його мудрагельських на полігон далекий, на край світу, [на місяць] і навіть на півроку, і від слів його гарячих аж віск їм [у вухах] потопився та захотілося вхопити автомат скорострільний, сокиру [нагострену] чи дрючка замашного.

Уздрівши порив сей [войовничий] у челяді своєї, прорік тоді Руслан-Марципан, у кожен кабінет заглядаючи та начальників управлінських зі столів [їхніх] виганяючи: “Тридцять днів — то не строк! Хай кожен [охочий] до січі та подвигів ратних бігом відбуде з хоромів білих геть в поле чисте, а хто не хоче — той бігом [із роботи] вилетить, аки ракетна сигнальна над окопом навчальним!”.

Коли ж порозганяв отак усю прислугу свою із хоромів білих [на харчі казенні] лицар свободний Руслан-Марципан на прозвисько Фельдмаршал, то не тільки [місячну зарплату] чиновницьку в казні городській зекономив, але й [за комунальні] у хоромах білих менше заплатив та обов’язок свій [командирський] виконав.

НОРВАКС