Днями голова Івано-Франківської міської організації «Фронту Змін», кандидат на посаду міського голови Ігор Прокопів презентував свою передвиборчу програму. Він чітко сформував план дій на наступні п’ять років, щоб змінити Івано-Франківськ на краще.

– Пане Ігорю, Ваша програма більше нагадує бізнес-план, аніж традиційну агітацію. Яким Ви бачите Івано-Франківськ після виконання цієї програми?

Оскільки ми знаходимося у Європі, то особливо соромно за таку разючу різницю між містами, скажімо, сусідньої Польщі, наприклад, Жешувом і приблизно таким самим за величиною Івано-Франківськом. Нам не треба вигадувати велосипед, нам просто треба засвоювати кращий досвід своїх сусідів, рухатися до більш якісного життя наших мешканців. Бо нерідко складається враження, що в Івано-Франківську відбулася зупинка розвитку. Я хотів би, щоб місто отримало правильний напрямок розвитку, мало виписану дорожню карту, підтверджувало свої амбіції здобути насправді європейське обличчя.

– У своїй програмі Ви вказуєте терміни, протягом яких те чи інше завдання буде виконане. Де гарантія, що впораєтеся?

По-перше, програма, яка виписана з термінами і виміряна в грошовому еквіваленті, – це програма конкретних дій, а не загальних фраз. По-друге, така постановка питання дає змогу громаді міста практично безперешкодно контролювати процес. Така програма зараз на часі, тому що загальні фрази ні до чого не зобов’язують і не дають результату.

Повної гарантії громада міста не має в програмі жодного кандидата. Але ж місто невелике: 238 тисяч населення – це ж не мегаполіс. І тому кожен мешканець зможе перевірити, чи Прокопів зробив, що обіцяв, чи ні. Я докладу всіх зусиль, щоб виконати свою програму. Гарантія – це моє слово, мої 43 роки і 20 років директорського стажу.

– У програмі Ви багато уваги приділяєте приміським селам. Чому?

Приміські села – це реальне продовження «спальних» районів міста Івано-Франківська. Вони мають таку ж проблематику, як і місто. Це п’ять навколишніх сіл. Я знаю всіх голів сільради особисто, намагався вникнути у проблеми кожного села, визначити основні з них. І, на жаль, у більшості випадків спостерігається розрив між громадами тих сіл і міською владою. Насправді, мешканці цих сіл такі самі, як і ті, які живуть у багатоповерхівках. Ми не акцентуємо увагу на селах, але хочемо вирішити 3-4 основні проблеми. Потрібно розуміти, що кожне село – це 2-3 тисячі мешканців, наших виборців, про яких треба дбати так само, як і про мешканців міських мікрорайонів.

– Деякі з Ваших ідей досить дорогі. Звідки плануєте брати кошти?

Я не бачу тут неймовірної проблеми. Почнемо з дошкільних закладів. Для того, щоб обіцяти будівництво нових дитсадків, потрібно знайти територію і справді великі кошти – по 15-20 млн. на кожен заклад. Ми пішли іншим шляхом. Якщо будівля садка простояла 20 років і не має ніяких тріщин, то можна без ризику добудувати мансардні поверхи з легких будматеріалів. Єдина проблема, що не у кожному садку це можна зробити, але у 30% дошкільних закладів реально здійснити надбудову, витративши на це півтора мільйона гривень. Це адекватні кошти, які місто може знайти.

Будівництво об’їзної дороги коштує 50 млн. грн. Так, це непідйомна сума для бюджету міста. Але 10 млн. ми зберемо транспортного збору, 3 млн. є у бюджеті. Щоб знайти решту коштів, потрібно рушати до Києва. Тобто за допомогою облдержадміністрації повернути об’їзну до переліку доріг загальнодержавного значення і залучати кошти з державного бюджету. Отже, це більше управлінсько-адміністративна робота.

– З чого буде жити місто? На чому зможе заробляти самотужки? Як плануєте наповнювати бюджет?

Треба працювати як над дохідною, так і над витратною частиною бюджету. Якщо говорити про наповнення бюджету, то, звичайно, дехто розказує, що у три рази його збільшить в умовах економічної кризи і неробочих підприємств… Я вважаю, що для початку потрібно перевірити можливість дохідності комунальних підприємств. Наприклад, у Львові комунальні підприємства – прибуткові і навіть сплачують дивіденди у міську казну. Тобто потрібно перейтися всіма статями бюджету і подумати, яким чином можна його підняти. Але дохідну частину потрібно збільшувати не за рахунок збільшення навантаження на робочі підприємства чи населення, а за рахунок, перш за все, залучення коштів зі стабілізаційного фонду, з міжнародних структур, від внутрішніх і зовнішніх інвесторів. Потрібно вибивати на місто кошти з державних програм. Це гроші, які не обтяжені високими відсотками, переважно їх взагалі не треба повертати. Наприклад, Львів минулого року отримав 500 мільйонів, а Івано-Франківськ щоб щось отримував, не пам’ятаю.

Треба домовлятися з обласною і центральною владою, треба об’єднати усіх депутатів, шукати лобістів у Верховній Раді.

– Але ж Ви балотуєтесь від опозиційної партії, як плануєте домовлятися із владою?

Сьогодні політика не повинна бути прив’язана до посади міського голови, мер повинен бути господарником. Хоча реалії нинішнього дня показують, що будь-який кандидат, який пройде, буде мати ще одне навантаження – політичне, перед партією, яка його висунула. Але я вважаю: якщо покласти господарські інтереси понад усе, то яка би партія не була, не думаю, що вона буде ворогом економіки України й добробуту міських мешканців. Треба домовлятися, треба знаходити спільні інтереси. Двері є для того, щоб заходити. Адже відкривають тим, хто стукає.

Марія ГАВРИЛЮК