Микола Рабинюк — учитель фізичного виховання у ліцеї № 1 в місті Косів, 72-річний чемпіон України, Європи та світу з гирьового спорту. Більш ніж сто його учнів є чемпіонами районних, обласних та всеукраїнських змагань.

NV.ua у межах інформаційної підтримки проекту Global Teacher Prize Ukraine 2019 представляє вчителів з усіх куточків України, які надихають своєю щоденною роботою.

Розповідає Микола Рабинюк.

Я був дуже спортивним із самого дитинства. Якщо мені не зраджує пам’ять, у шість років я вже вмів дуже гарно плавати й стояти на лижах. Якось тато подарував на день народження мамі ровер (велосипед — ред.). Вчив її вчив, а вона все падала. А я бігав слідом із цікавістю. І мати, як знову впала, сказала татові: «Онуфрію, віддай цей ровер синові. Дивися, як у нього очі горять!» І очі мої горять до цього ровера і донині. Щоранку роблю пробіжку горами незалежно від пори року, не їжджу машиною — пересуваюся тільки велосипедом.

Мені пощастило з першим учителем фізкультури. Скільки років минуло, а його пам’ятаю. Він був справжнім спортсменом — футболістом. Саме завдяки йому на початку моєї спортивної кар’єри великим захопленням був футбол.

Ще тридцять років тому не було проблем, пов’язаних із гаджетами, комп’ютерами. Якщо один телевізор десь був у селі, так це було свято. Діти багато рухалися, а батьки їх більше заохочували до домашньої роботи. В моєму дитинстві: взимку — на лижах, літом — граємо в футбол.

Чи охочі діти до фізкультури сьогодні? Тут усе залежить від учителя. Вчитель для учнів має бути найкрутішим. Учні беруть приклад із кого? З кращого, а не з гіршого. Я у свої 72 роки у нормальній формі. На уроках треба не просто розповідати дітям, що робити, а грати з ними в усі ігри та виконувати навіть найскладніші вправи разом. Тоді твій авторитет будуть визнавати й будуть тебе щиро любити. Але, насамперед, треба самого себе любити і поважати. От я, наприклад, чесно говорю, що люблю себе, але ніколи себе не жалів і не жалію сьогодні. Якби не докладав зусиль, то як би отримав усі ці медалі, грамоти? Я всім говорю: «Той виграє, хто вміє терпіти». Так і на уроці. Ми, вчителі фізкультури, маємо хоча б ази знати й легкої атлетики, й гімнастики, й футболу, баскетболу, волейболу.

На початку уроку, коли учні вишикуються, завжди у дітей питаю: «Як ви? Хто хворий? Як ваше самопочуття?» Все нормально — тоді продовжуємо далі. І ще одне правило: на початку кожного уроку пульсометрія. Й завжди дивлюся на обличчя учнів. Обличчя — це без перебільшення дзеркало людини. Якщо дитина бліда або червона, даю їй менше навантаження, якщо взагалі даю.

Якщо дитина не хоче йти на фізкультуру, ставлюся до цього спокійно. Я на них не тисну. Понад 35 років стажу за плечима, досвід уже працює на мене. Я лише кажу: «Дитинко, ти прийшла до школи з якою метою? Ти фізкультурою займаєшся не для мене і не для оцінки, а для свого здоров’я». Наприклад, дитина не любить футбол. Що ж, можливо, конкретно цій дитині футбол і не підходить. Хлопці майже всі його люблять, а от дівчата не люблять. Як альтернатива у нас є тренажери. Або ж пропоную пограти у волейбол. Намагаюся дітям дати вибір, аби тільки рухалися, а не сиділи. Нормативи сьогодні набагато легші, ми менше даємо навантаження, бо всякі випадки бувають.

Секрети моєї молодості прості. О шостій ранку у мене підйом — так склалося ще з армії. Після того йду на двір. Майже всі ще сплять. Проте у мене вже розминка, ходьба і біг. Траси сам собі вибираю. Якщо у мене в школі є перший урок, то бігаю мінімум три кілометри. Якщо другий урок чи у вихідні, то можу й більше собі дозволити. А коли літні канікули, то ми косимо — такі собі господарські фізичні навантаження. Я ж і сьогодні беру участь у спортивних змаганнях. Коли вони відбуваються, даю собі трошки відпочити. Щодня на кулаках віджимаюся до ста разів. Здорова дієта — живемо без хімії. (Посміхається). У мене є корова і кози. Ложечка домашнього меду щодня, горіхи. А ще у нас в лісах росте малина і ожина. Коротше, я їм усе корисне, крім цвяхів. (Посміхається). А виноград, абрикоси, сливи, яблука й городина є у нас вдома.

Надихає те, що я люблю свою професію. Люблю свою роботу, свою школу і дітей. Всі мої учні мені цікаві. І як учитель маю до кожного знайти й слово, й підхід. І ще одне: до школи треба йти з настроєм. Те, що там вдома, у родині, якісь проблеми з’явилися, то це слід відсунути. Протягом шести чи навіть більше уроків ви маєте бути на кшталт артиста. Ми працюємо з дітьми — це відповідально. Навіть тварина відчує, що у тебе настрою немає. Я вже не говорю про дітей.

Global Teacher Prize Ukraine — щорічна національна премія для вчителів, яка була заснована в 2017 році ГС Освіторія після підписання меморандуму з фондом Varkey GEMS Foundation — засновником світової щорічної премії Global Teacher Prize. На премію Global Teacher Prize Ukraine цього року подали заявки майже 3 тисячі вчителів із великих міст та невеличких селищ з усієї країни. Наймолодшій учасниці виповнилося 18 років, найдосвідченішою стала 88-річна вчителька хімії. Ім’я переможця назвуть на урочистій церемонії 5 жовтня.

Читайте також: 24 години бігу – прикарпатець Ярослав Рудяк здобув бронзову медаль