Драма, комедія, пригоди, спорт

Режисери: Тайлер Нілсон, Майкл Шварц

У ролях: Шайа ЛаБаф, Дакота Джонсон, Зак Готтсаген, Джон Хоукс, Томас Хейден Черч

Двоє новоспечених приятелів, Зак і Тайлер, які ніби зійшли зі сторінок романів Марка Твена, топчуть південь Америки: через ліси, річки, болота, кукурудзяні поля, пішки, верхи і на плоту вони йдуть вперед, слідуючи за своєю мрією. Зак марить школою рестлерів і знайомством з кумиром Солоним. Пункт призначення Тайлера – Флорида, саме там в широкому гирлі річки риба сама заскакує в сіті, як у казці. Але поки втікачам по дорозі, їхні безтурботні гастролі і самі схожі чи то на казку, чи то на билину, а може, і на кантрі-баладу, яка здається знайомою, хоч чуєш її вперше. Як і в будь-якому фольклорі, пригоди знаходять мандрівників самі, а всі, кого вони випадково зустрічають, схожі на мудреців із притчі. Так і йшли двоє друзів, поки один не сказав другому: «Тайлере, я людина з синдромом Дауна». – «Мені все одно», – відповів йому Тайлер. І пішли вони далі, і день змінився на ніч, а потім настав новий день.

У цьому лаконічному діалозі – неймовірно простий і очевидний посил та чергова мораль на кожен день. Але навряд чи авторам можна дорікнути повчальним моралізаторством і уроками толерантності: це не більше, ніж звичайний гуманізм. У цьому й головна чарівність «Арахісового сокола» – говорити легко, завзято про важливі і серйозні речі, про які говорити не люблять або надривно кричать. За фасадом безпечності криється не тільки прагнення йти вперед, але і втеча. 22-річному Заку з третьої спроби вдалося вирватися з будинку престарілих, куди його запроторили: кращого місця для «відсталого» не знайшлося. А там сама лише опіка, таблетки, пудинг на сніданок, прогулянки за розкладом і ніякого життя. Примхливий Тайлер ховається від мстивих колег по пристані, все ще переживаючи смерть старшого брата. У герої Шайї ЛаБафа легко вгадується задерикуватий характер Гекльберрі Фіна і його невгамовна жага життя та нових історій, які потім можна буде розповісти ввечері біля вогнища. У якийсь момент до комічного дуету в їх прикиданнях приєднається і доглядальниця з будинку престарілих Елеонор (Дакота Джонсон), тому, як у будь-якій баладі у кожного Джона є своя Джейн, так кожному Шайї потрібна Дакота. За кожною мрією стоять люди, а людині завжди потрібна лише людина – так кілька самотностей разом спробують стати сім’єю.

«Арахісовий сокіл» – немов старший брат «Маленької міс Щастя», ріднять їх не тільки спільні предки – продюсери, а й горизонтальний імпульс роуд-муві. Хоча навряд чи римованість сюжетів можна списати на ледачу інерцію мислення: те, що в одному випадку може бути прочитане як шаблон, тут виступає в ролі міцного і перевіреного каркаса для дебютного повного метра. Фільм написаний і знятий нерозлучними друзями Тайлером Нілсоном і Майклом Шварцом, які зробили разом титуловану короткометражку «Щоденники мотоцикліста», і органічно вбудовується в ряд помітних індідебютів останніх років. «Арахісовий сокіл» – немов пісня біля вогнища під гітару, написаний за класичними лекалами віршування, з незабутнім рефреном і мелодійним програшем між куплетами. Це ультимативно добре, нехитре кіно з великим серцем, якого так не вистачає в цю осінню холоднечу.

ФЕЛІНСЬКИЙ