Анну Януш називають дівчиною з Марса. Все почалось із того, що колись у Viber вона назвала себе «Anna from Mars». Потім, коли її кликали просто Аня, то вона вже не реагувала, а на Аня-марсіанка – відгукувалася. Таке прізвисько у неї з’явилося три роки тому. Вона каже, що спілкується з піаніно, зі сценою та іншими речами. «І вони мені відповідають», – переконує Марсіанка.

За бажанням родини Аня пішла вчитись у медичний виш, але згодом у ній переміг потяг до мистецтва. Тепер вона грає на багатьох музичних інструментах та вчиться на акторку. Спершу в дівчини з’явилось укулеле (чотириструнний щипковий музичний інструмент –ред.) Каже, що пів року плакала над ним і не могла навчитися грати. Купила укулеле Аня випадково. Шукала в Інтернеті брелок у вигляді гітари, проте не знала, як правильно його назвати. Вводила у пошуку просто «маленька гітара». Брелок тоді так і не знайшла, а от на укулеле натрапила. З того часу і почалась любов Анни до інструментів.

Згодом «дівчина з Марса» купила собі гітару, а потім у мережі знайшла ще й флейту. Вирішила, що вона теж їй для чогось потрібна. «Правда, я так і не навчилась на ній по-людськи грати. Треба ноти знати, а я це роблю на слух», – пояснює Анна. Пізніше дівчину запросили на фестиваль «Тарас Бульба», там вона побачила джембе (західноафриканський барабан – ред.). Повертаючись додому, Марсіанка зрозуміла, що їй потрібен такий барабан. Правда, сусіди її не дуже підтримували в цьому. Аби вони не сердились, дівчина намагається не грати вночі.

У своїх 25 років, незважаючи на попередження, що вже пізно, Анна Януш взялась здійснювати давню мрію – пішла вчитися акторському мистецтву. Паралельно вона опановує ще один інструмент – фортепіано. «Я хочу в театр, бажано в драматичний, але не обов’язково наш. Як закінчу, то поїду шукати місце, куди мене візьмуть», – каже франківка. Перед вступом в університет вона вже випробувала себе як акторку – була частиною театру-студії «Гротеск». Там грала вчительку-заучку Маргариту, яка застрягла на смітнику мрій, кілерку, Соню з п’єси Антона Чехова «Дядя Ваня» тощо.

Крім цього, дівчина пише вірші і, читаючи їх, акомпанує собі на укулеле чи джембе. У майбутньому вона хоче придбати ще глюкофон, який має красивий звук і нагадує їй марсіанську тарілку.

До речі, Анна з 14 років хворіє. У неї автоімунний гепатит, через який їй призначили групу інвалідності, але при вступі в університет вона це приховала. Змушена постійно приймати ліки, які держава мала б видавати їй безкоштовно, але за своє життя дівчина тільки один раз отримала їх від держави задарма. Тому необхідні медикаменти купує сама і за кордоном.

«Мені у 14 років сказали, що через сім років може бути цироз печінки, можливо, потрібна буде пересадка. Але я тоді була майже дитиною, не сприймала це серйозно», – пригадує «дівчинка з Марса». Після того, як минули ці сім років, лікарі більше не визначали дівчині ніяких термінів, а Анна вирішила три роки не здавати жодних аналізів взагалі. Зараз вона навчилась домовлятись зі своєю хворобою. «Якщо ми з нею живемо в мені разом, то якось маємо співіснувати», – каже Аня-марсіанка.

Людмила ОЛЕНЮК