Володимир Зеленський залишається найбільш популярним політиком в Україні. Його перемога на президентських виборах, підсилена формуванням «служивої» більшості у парламенті, значною мірою випалила політичний ландшафт в Україні та деморалізувала низку опонентів.

Напередодні саміту Нормандської четвірки у Парижі три парламентські фракції – «Європейська Солідарність», «Батьківщина» і «Голос» – з парламентської трибуни оголосили про червоні лінії для Зеленського на зустрічі у Парижі. Проте за кілька днів «сердечних» політиків вже не було на мітингу у середмісті Києва, де ці самі лінії малювали перед тисячами небайдужих громадян. Минулих вихідних Святослав Вакарчук віддав перевагу новорічному корпоративу в Мінську перед участю у концерті «Білими нитками» на підтримку обвинувачених у вбивстві Павла Шеремета.

Це не лише штрихи до політичної ситуації, це ілюстрація тих червоних ліній. До речі, в заяві трьох фракцій нічого не йшлося про неможливість укладання угоди про транзит газу до ЄС та протидію можливим прямим поставкам російського «блакитного золота». Кажуть, що Юлія Тимошенко не могла обійти цю чутливу для себе тему. Очевидно, що червоні лінії мають бути не пунктирними, але це складно робити в умовах, коли ейфорія від Зеленського у мільйонів громадян не минула, а опозиціонери часом виглядають «старими та нецікавими політиками». Петру Порошенку, наприклад, складно виборсатися з-під всього обсягу негативу, вилитого на нього за роки президентства, і сподіватися на швидкі успіхи не варто.

Яка політична сила взялася розбудовувати власну партійну мережу та реформувала відносини всередині партії? Де створюють нові альтернативи для влади? Де розумні та патріотичні «нові обличчя» з чітко визначеною ідеологічною позицією? Ці питання залишаються риторичними для мільйонів громадян, які, до речі, не голосували, за Зеленського та його ЗеКоманду. Сьогодні «агресивна меншість» веде ар’єргардні політичні бої з макетом партії влади у натуральну величину. І опиратися ілюзіям швидких змін тут і зараз наразі непросто, чимало наших співгромадян готові сприймати їх як реальність.

Задля реальної протидії авторитарним тенденціям у діях влади опозиції доведеться не лише малювати тонкі червоні лінії, але і шукати спільну мову з громадянами (читай – виборцями) вже зараз. Результати виборів в ОТГ свідчать, що «Слуга народу» не зосереджується на розбудові власної структури. Перемогти партію Зеленського можна, потрібно лише працювати та не сподіватися, що на Банкову покличуть домовлятися.