Зустріч польського та українського президентів дає надію на розвиток двосторонніх відносин. Проте запорукою їх розвитку є насамперед реалістичний підхід.

Візит Володимира Зеленського до Польщі для участі у вшануванні пам’яті в’язнів Аушвіца-Біркенау був правильним і з політичної, і з людської точки зору. Він дозволив, серед іншого, продовжити розбудову започаткованих ще влітку минулого року відносин між двома президентами. Офіційній Варшаві після зміни влади в Україні легше вести діалог з Києвом, про це свідчить розблокування процедур пошуку загиблих жертв Волинської трагедії.

Проте справа не лише у спільних історичних суперечностях. Активність Польщі на міжнародній арені не надто подобається Росії, яка вже завдала по ній низку інформаційних ударів, та країнам Старої Європи, які ініціюють розгляд польського питання у ПАРЄ. Припускаю, що польська влада зуміє дати відсіч зовнішньополітичним викликам, проте Україна має шанс продемонструвати власний статус стратегічного партнера Польщі.

Для цього достатньо не підтримувати проєкти антипольських рішень у ПАРЄ та усвідомити, що агресивна «нова історична політика» Путіна є небезпечною для всіх держав регіону. Критичні випади господаря Кремля на адресу Польщі їй буде відбивати легше завдяки значному ступеню інтегрованості історичного компонента у внутрішньополітичні справи. А чи готова Україна дати відсіч аналогічним випадам з боку РФ? Питання, на жаль, не риторичне. Власне, як гіпотетичною сьогодні виглядає ініціатива розширення за рахунок Польщі Нормандського формату, чого прагнуть у Варшаві та не хочуть у Берліні і Москві.

Побудова стратегічного партнерства з сусідніми державами, які випереджають Україну за показниками економічного та суспільного розвитку, потребує від наших політиків виваженості та обережності. Фактор гібридної війни з Росією має стати для України запобіжником від різкого вставання з-за столу переговорів та грюкання дверима. Не зайвим буде навчитися шукати спільні підходи й підкреслювати власні сильні сторони, які в України є. Світ стрімко змінюється, і наявні моделі взаємодії потребують постійного наповнення спільними цінностями, серед яких і пам’ять про трагедії Другої світової.