«Мишасько і розгардіяш» – книга, яка рекомендована Академією безжурних наук при Міністерстві дитячих питань та дрібничок. Принаймні так переконує її автор В’ячеслав Купрієнко – військовий родом із Луганщини, волонтер АТО, бард, письменник і музикант. Днями він презентував свою дитячу книгу у Франківську та області.

«Привіт, дітки! Я приїхав із Мишаськом, і ми разом з вами зараз зробимо в школі маленький розгардіяш», – починалася одна із презентацій. Дійство тривало пів години, і за цей час дітлахи-другокласники встигли так натішитися, що аж не хотіли відпускати автора.

Дивно було бачити, як В’ячеслав Купрієнко, 55-річний чолов’яга, котрий пройшов і Афганістан, і війну на Сході, надягає кумедні мишачі вушка, розігрує комічні сценки про Карлсона, співає під гітару сміховинні дитячі пісеньки, шукає кота крізь збільшувальне скло, з’ясовує, чому вода куляста, і аж 30 хвилин тримає увагу вибагливої дитячої публіки та навіть зриває шквал оплесків учителів. Недарма ж у дитинстві В’ячеслав мріяв стати клоуном.

«Діти і військові – найкраща аудиторія, – сміється письменник. – І ті, і ті – дуже щирі, і їх неможливо обдурити. Військових я добре відчуваю, у нас однакова енергетика. А дітей я просто люблю, з ними не треба боятися пустувати, здаватися смішним. Взагалі й самим дорослим дуже бракує ось такої милої бешкетності. Поки ми діти, ми живемо».

В’ячеслав Купрієнко народився на Луганщині, закінчив Київське військове училище. Служив офіцером, потім у його житті був Афганістан. Саме там чоловік почав писати воєнні пісні, видав аж цілий альбом, а тоді і книгу з воєнною прозою. З 2014 року волонтерив у зоні АТО, доправляв допомогу на фронт, вздовж і впоперек об’їздив «передок» зі своїми афганськими піснями, які виконував під гітару. Більше 250 концертів. Потім В’ячеслав написав багато нових пісень, з якими потрапив на Всеукраїнський фестиваль воєнної пісні «Пісні, народжені в АТО». З часом у його творчості стало надто багато теми війни. «Ти просто починаєш цим хворіти, а жити якось треба», – пояснює В’ячеслав. Бронею для нього стало творення історій для дітей.   

«Мишасько і розгардіяш» хоч і розрахована на маленьких читачів, але автор каже, що це більше родинна книга, яка особливо заходить дідусям і бабусям.

Спершу В’ячеслав видав «Мишаська» російською мовою, а потім аж кілька років тривала кропітка робота над українським перекладом. Напевно, саме тому кінцевий текст вдався дійсно смачним, адже до роботи долучилися два десятки філологів і письменників з різних областей.

«Мишаська» можна придбати у багатьох книжкових магазинах онлайн або ж узяти почитати в Івано-Франківській бібліотеці, філії №1 по роботі з дітьми, що на вул. Мазепи, 11а.

У книзі немає надмірного моралізаторства. Головний герой Мишасько своїми пригодами вчить дітлахів пізнавати світ, бути вільними у думках і прагненнях, показує, як важливо йти за своєю мрією.

«…Візьме Мишасько свою найулюбленішу мрію, покладе її обережненько, розповиє, мов дитинку, – і мріє. До того вже захопливо це робить – хоч-не-хоч, а замилуєшся! Дворовим мишенятам весь час кортіло вициганити Мишаськову улюбленицю, однак Мишасько нікому її не давав. Ні, він не жадібний, просто як мрію віддаси?! От борошно – будь ласочка, хоч усе забирайте – не шкода, ще роздобуде. Але ж мрію!.. Зважте самі: це ж він її намріяв… Він! От і викохує самотужки. Ви, скажімо, віддали б комусь мрію? Отож бо! Віддаси мрію – і не зогледишся, як замріють у дрантя та рознесуть подвір’ям. Лови потім клаптики. Дзуськи! Мрія має бути своя, власна, ріднесенька…»

Наталя МОСТОВА