Драма, трилер, жахи

Режисер: Карло Мірабелла-Девіс

У ролях: Хейлі Беннетт, Остін Стоуелл, Денис О’Хейр, Елізабет Марвел, Девід Раше

Блондинка Хантер, підозріло схожа на Дженніфер Лоуренс, здається, зірвала джекпот. Дівчина вийшла заміж за красеня-багатія з впливової родини і живе в розкішному заміському будинку, де має 24 години на добу на власне дозвілля. Розмірений побут домогосподарки стрімко тягне до неї свої кістляві руки і готовий поглинути остаточно: вона дізнається, що вагітна. Батьки чоловіка торочать про відповідальність, коханий Річі ніби й виявляє знаки уваги, але не прислухається до дружини, а домашні будні починають доводити до божевілля. Так у Хантер проявляється дивна патологія: вона поїдає різні дрібні речі. Починає дівчина з камінчиків, але незабаром береться за гострі кнопки і голки. Причина цього, як незабаром заявляє сама героїня, – бажання відчути владу над своїм тілом.

Її хвороба – результат вічного тиску чоловіка і його батьків, пресу дурних очікувань і соціальних ролей, які дівчина не особливо й хотіла на себе накладати. Єдиний спосіб боротися з недугою – зрозуміло, психотерапія. Але тільки в рамках сюжету: «Ковтай» ніяк не можна віднести до категорії тих фільмів, які досліджують механізм травми і намагаються запропонувати універсальний засіб лікування. Хоча й Хантер сеанси навряд чи допоможуть. Трохи відкрившись доктору, незабаром вона дізнається, що та «зливає» всю інформацію її чоловікові. І тоді, щоб заповнити порожнечу і вивільнити ущемлене відчуття свободи, вона знову починає ковтати всіляку гидоту.

Цікаво, що в «Ковтай» цей конфлікт працює на двох рівнях. Перший – зрозуміло ж, сюжетний. Під час приватної бесіди свекруха натякне Хантер, що тій дуже пощастило з чоловіком і їй варто було б дякувати долі, а ще досить безцеремонно порадить відростити довге волосся, тому що до короткого її син ставиться гірше. Навіть дитина підсвідомо сприймається героїнею як тягар: нове зобов’язання, ярлик невільного життя домогосподарки. Власне, вагітніє (і переїжджає в розкішний заміський будинок) Хантер лише тому, що хоче догодити чоловікові. Але, при всій театральності і камерності, фільм Карло Мірабелла-Дейвіса такою ж мірою і формалістський. Перш за все – щодо декорацій. Адже будинок, в якому живе Хантер, – ідеальна метафора її підневільного становища. Рафінований, обставлений, як у телевізійних мильних операх, він теж диктує правила поведінки. Таким, в принципі, в «Ковтай» виглядає весь навколишній світ: візуально, безумовно, приємний і іноді яскравий, але насправді є одним гігантським штампом, живим стереотипом справжнього заможного життя.

Мабуть, саме зі зрощення трагічної історії про травму з лоском обивательської Америки в «Ковтай» і виникає еротизм. Хейлі Беннетт з її невинно-дитячим обличчям відчуває мало не оргазм, коли ковтає черговий гострий предмет. В емоціях дівчини одночасно простежуються біль і глибоке задоволення, і в такому парадоксі криється вся суть її недуги. Причому висвітлюється ця тема без пихатого драматизму, часто переходячи в комізм, а іноді й виявляючись через по-справжньому ніжні, чуттєві сцени. Як-от епізод, коли знавісніла Хантер, яка дізналася про обман терапевта і чоловіка, залазить під ліжко і намагається сховатися від зовнішнього світу. До неї пробирається її нянька – бородатий масивний біженець, і разом, взявши один одного за руки, вони мирно засинають.

 

«Ковтай» – потужне кіно про емансипацію, про відмову від застарілих рольових моделей. Якоюсь мірою – побратим (точніше, посестра) недавно прогримілого на Sundance «Ширлі». Але якщо там нудні побутові ситуації в домі знаменитої письменниці ставали фундаментом для сюрреалістичного трилера, то тут досить абсурдні події розгортаються максимально приземлено. І в цьому, до речі, ще одна перевага фільму: автори, відкинувши гіпертрофований концепт, надали перевагу скромному, але пронизуючому інді. Яке надзвичайно просте і доступне, але мітить у нерв суспільства.

ФЕЛІНСЬКИЙ