Днями

КЛУМБА

Стояв я біля клубу, виходить парочка. Він – жлоб метрів під два, весь у золоті, на понтах, в сонцезахисних окулярах (це о другій годині ночі). Вона – фіфа в стразах і з губами на пів обличчя. Жлоб підходить до клумби, починає смикати квіти. Пацанчик, який курив поруч, звертається до нього: «Я б не став ці квіти чіпати…» – «Заткнись, тебе не питають». – «Але…» – «Заткнись, я сказав!»… Жлоб тягне величезний оберемок своїй пасії, та з захопленням бурмоче щось на зразок «Ти такий романтичний!» І заривається в квіти своїми губищами. Потім повертається до пацанчика: «А ти в романтиці нічого не розумієш! Так що не лізь! Квіточок він пошкодував!» – «Та ні, я просто намагався сказати, що тут на цю клумбу постійно пісяють з ґанку…»

Якось

ФОНД

Зібралися якось олігархи, щоб обговорити, за що їх українці не люблять. Думали-думали, аж ось равин їм каже: «Та це, мабуть, тому, що ми горілки не п’ємо». – «А й справді, мабуть, у цьому річ. Ну, це не важко виправити, давайте завтра зберемося, кожен прийде з пляшкою горілки, заллємо її в спільний фонд, всі 12-13 мільярдів, і разом на них врятуємо Україну від коронавірусу». Коломойський приходить додому, лягає в ліжко і всю ніч крутиться, вертиться, сопить, не спиться йому. Боголюбов його й питає: «Ігорю, в чому річ?» Він каже: «Та грошей на горілку шкода». – «Тю, – каже Боголюбов, – це ж загальний фонд! Якщо ти не пляшку горілки принесеш, а пляшку води, то в цілому котлі ніхто не відчує різниці. Спи, Ігорю, спокійно». Вранці олігархи прийшли кожен зі своєю пляшкою, вилили їх у загальний котел, взяли кружки, наповнили їх з котла, відсьорбнув кожен, а там сама вода. «От за це, – каже равин, – українці олігархів і не люблять».

Колись

ОРНІТОЛОГІЯ

Під час війни одного молодого британця, який працював журналістом, мама по блату влаштувала працювати в штаб секретних операцій у Лондоні. Хлопець номінально потусувався з усякими диверсантами, переклав кілька секретних документів, навіть пару разів бачив Черчилля. А потім війна закінчилася, небезпека бути відправленим на фронт минула, і хлопець знову пішов працювати журналістом. Друга його репортерська інкарнація була більш вдалою. Наш хлопець навіть заробив трохи грошей, але саме репортерство йому не дуже подобалося, тому що він хотів писати книжки про всяких секретних агентів. І ось одного разу він взяв і поїхав на захід Індії, який британські імперіалісти тоді називали Кариби. Купив будинок на Ямайці і почав писати книжку про шпигуна. З веселухи на Ямайці в п’ятдесятих було бухло, прогулянки і читання. Аристократичним шиком вважалося трохи бухнути і поєднувати прогулянки з отриманим раніше орнітологічним знанням (зараз це називається бьордвотчинг). Британський хлопець зачитувався книгою американського професора орнітології Джеймса Бонда «Field Guide to Birds of West Indies». Але ось ім’я цього орнітолога хлопець вважав дуже банальним і непримітним, тому саме так і назвав вигаданого героя своєї першої книжки про казино і протагоніста-алкаша.

І взагалі…

Один монах любив медитувати, сидячи в човні на середині озера, де йому ніхто не міг перешкодити. Одного разу він медитував, і раптом в його човен врізався інший човен. Монаха охопив гнів, він відкрив очі, щоб накричати на необережного… і побачив, що човен порожній. Гнів обернувся сміхом. Він зрозумів, що ніхто не винен, а джерело гніву – в ньому самому. З тих пір він ніколи не впадав у гнів. І кожного разу, коли щось у його житті йшло не так, він просто згадував: «Цей човен порожній». Варто і нам іноді згадувати про це.