«Поховаємо маму в трекінгових чоботах, які вона взула тільки один раз, з трекінговою палицею та фотоапаратом», – розповідала “Галицькому кореспонденту” донька жінки, яка нещодавно впала зі скелі в горах. Олександра досі не може повірити, що мами поруч немає. Після трагедії вона почала ставити собі питання: чому так трапилося і що вона зробила не так?

Тривожний виклик

21 травня о 19:13 до оперативно-координаційного центру управління Державної служби з надзвичайних ситуацій в області надійшло повідомлення про те, що під час походу Чорногірським хребтом група туристів у районі урочища “Гаджина” біля гори Шпиці Верховинського району виявила жінку. Жителька Івано-Франківська, 1962 року народження, перебувала у важкому стані, мала численні забійні травми та самостійно не могла пересуватись. Після повідомлення група туристів залишила потерпілу на місці пригоди і попрямувала своїм маршрутом.

Через 40 хвилин після отриманого повідомлення для проведення аварійно-рятувальних робіт залучили чотирьох осіб з Верховинського пошуково-рятувального відділення і ще чотирьох волонтерів з команди Ture “Білий слон”.

Після двогодинних пошуків верховинські рятувальники були біля травмованої жінки. Потерпіла перебувала у важкому стані з травмами голови, живота та загальним переохолодженням. Її несли на ношах майже 6 кілометрів, ще близько 5 кілометрів – везли на спеціалізованому автомобілі до села Бистрець Верховинського району. О 3:45 22 травня потерпілу передали працівникам швидкої невідкладної медичної допомоги. Лікарі лише констатували смерть.

Правоохоронці з’ясували, що жінка приїхала на відпочинок в Карпати і поселилася разом зі знайомими. 21 травня вона не пішла в гори із товаришами, а залишилася в котеджі. В обідню пору жінка самостійно вирішила зійти на гору Шпиці. Ввечері її травмованою виявила інша група туристів. Наразі поліцейські кваліфікують цей випадок за ч. 1 ст. 115 ККУ з позначкою «нещасний випадок». У ході досудового розслідування правоохоронці з’ясують всі обставини.

«Мама боялася померти»

«Дуже боляче, коли ти втрачаєш маму – найдорожче, що є в твоєму житті. Одразу постають питання: чому, що ти зробила не так? А потім розумієш: Богу видніше…” – каже Олександра, дочка 58-річної жінки, яка трагічно загинула у Карпатах.

«Моїй мамі тепер назавжди 58. Вона виховувала мене одна, і тепер, коли я вже виросла, вона поспішала жити для себе. Гори – це була її особлива любов. Вперше ми туди поїхали, коли я була у 8-му класі. Я добре пам’ятаю той похід на Явірник. Потім горами «захворіла» я. Мама цього абсолютно не розуміла, переживала, хвилюватися, сварилася», – розповідає жінка.

Для походів у гори мама Олександри мала свої підстави. У неї були проблеми зі здоров’ям, які не могли вилікувати лікарі, її ліками стали гори. Жінка їздила туди за енергією, за позитивом. Якщо ж поряд не було гір, то відпочивала у Вовчинецьких горах поблизу Івано-Франківська.

Через такий потяг мами до гір Олександра навіть мріяла купити якусь хатинку у Карпатах. Уявляла свою маму 80-річною бабусею, яка збирає трави, – такі люди були для неї прикладом, вона із захопленням про них розповідала – так само, зрештою, як і про всіх туристів, які живуть Карпатами.

«Мама панічно боялася померти або підхопити коронавірус. А ще боялася інсульту, постійно міряла тиск, хоча він абсолютно, як на мене, її не турбував. Час карантину був для неї дуже важким. Тому можливість поїхати в Бистрець була справжнім щастям. А ми з татом відпустили її. Якби ж ми знали, що це буде востаннє…» – із сумом каже Олександра.

Разом із мамою вони мали ще багато планів. Хотіли поїхати в гори на велосипеді. Бо уже мали такий досвід: п’ять років тому разом прокрутили 80 кілометрів велосипедом з Надвірної на Бухтівець, а звідти – до Івано-Франківська.

А ще вони з мамою мріяли про спільну поїздку на море. Правда, мати боялася. Дочка ж заспокоювала: “Не хвилюйся, ти помреш у горах, років так у 85″… Востаннє мама дзвонила Олександрі з Шпиців. Безмежно щаслива…

«Думала, вона буде жити»

Олександра каже, що абсолютно не передчувала біди, до останнього думала, що в мами просто розрядився телефон і вона трохи затрималася, максимум – заблукала. Навіть коли дізналася, що її знайшли рятувальники, думала, що вона житиме. І в якийсь момент боялася, що буде, якщо вона не зможе ходити в гори.

«Мені про цей випадок не відомо нічого. Я знаю все з новин, досі не можу скласти повну картину події. Не можу відрізнити правду від недостовірної інформації. Чим більше намагаюся щось дізнатися, тим більше все заплутується. Я зробила висновок, що мені не потрібна ця правда. Чи зможу я з нею жити?» – розмірковує дочка.

Вирішили поховати маму у трекінговому взутті, яке вона лише раз взула, в одязі, який взяла з собою в Бистрець, з трекінговою палицею та фотоапаратом.

Були однодумцями, ділилися новинами

В’ячеслав Ягодзинський познайомився з Надією (так звали загиблу в горах жінку) три-чотири роки тому на схилах Лазещини. Вона приїхала на один день з Франківська помилуватися красивими краєвидами і подихати свіжим гірським повітрям. Натомість він приїжджає в гори зазвичай на 12-15 днів. Любить підніматися на вершини, ходити по гірських схилах і фотографувати.

«Ми з Надією виявилися повними однодумцями і продовжили своє спілкування вже у соціальній мережі. Я із задоволенням дивився фото її гірських походів, вона – мої. Завжди ділилися новинами. Дуже переживали, що зараз дістатися до Карпат проблематично, адже поїзди і дизелі не ходять через карантин. З цієї причини я не поїхав в Лазещину на початку квітня. Але плани дістатися до літніх Карпат залишилися», – каже чоловік.

Минулої п’ятниці Надія написала В’ячеславу повідомлення у Фейсбук. Розповіла, що в неділю з Києва у Бистрець їде її знайомий Анатолій, який має там власне житло, та повідомила номер його телефону. Сама, як вона писала, зараз поїхати не може і збирається це зробити в червні, коли Анатолій повезе чергову групу.

«Я про всяк випадок передзвонив Анатолію, щоб дізнатися умови і ціну проживання. Але мені в тому районі більше подобається Дземброня як місце відпочинку. Та й прогноз погоди на тиждень був поганим: з четверга похолодання та дощі. Про це я і написав Надії», – розповідає Ягодзинський.

Гори не пробачають помилок

Звістка про загибель Надії шокувала В’ячеслава Ягодзинського. Їй таки вдалося поїхати в Бистрець разом з Анатолієм, адже шлях його поїздки пролягав через Івано-Франківськ. А Надія була легкою на підйом і завжди прагнула в гори…

Йти на гору Шпиці одній досить складно та далеко – потрібен повний світловий день. А цей рік у Карпатах був дуже сніжним. Зараз сніг ще лежить навіть не на самих вершинах, а значно нижче. Його поверхня – це твердий наст, який при низьких температурах не провалюється. На такому насті можна посковзнутися і поїхати, набираючи швидкість, вниз до перших каменів… На прямовисних скелях такий обледенілий сніг також є дуже небезпечним. Скель-останців в районі Шпиців досить багато.

«Надія зірвалася з прямовисної скелі. Це бачила група туристів, які проходили маршрут. Вони надали їй першу допомогу і викликали рятувальників. А далі ця група туристів не стала чекати рятувальників і рушила далі за своїм маршрутом. По суті, «кинули» Надію, яка сама не могла рухатися. А на цій висоті під вечір вже мороз», – зауважує чоловік.

Ягодзинський каже, що межа між життям і смертю буває дуже тонкою. Особливо в горах. Досить трохи розслабитися і зробити необережний крок. Гори, як відомо, не пробачають помилок. До них треба завжди ставитися з повагою.

«Надія все це знала, бо була досвідченою туристкою. Була і в Карпатах, і в Криму. Але цього разу щось пішло не так. Фатальна випадковість. На превеликий жаль, так буває…» – підсумовує В’ячеслав Ягодзинський.

Ріта БОДНАР