Днями

ДИСТАНЦІЙНЕ

Всі чули, що навчання стало дистанційним. Включаючи університети. Але не вся професура виявилася до цього готова. Є нюанси. Ось, наприклад, така історія. Державний іспит в головному вузі країни. Дистанційно. Йде трансляція з дому всіх учасників процесу. Працюють всі камери і мікрофони. Зрозуміло, що багато учасників сидять в трусах, тапочках, але в піджаках з краваткою – низ все одно ж не видно. І ось під час відповіді студента один літній, але досить бадьорий професор вимикає свою камеру. Ну, на те можуть бути свої причини. Але досвіду ще мало, мікрофон залишився включеним. І на всю конференцію від професора доносяться звуки чавкання, скреготу виделки по тарілці, смачного сьорбання, відрижки і пукання. Секретар комісії змушена була зупинити іспит на деякий час, поки всі учасники вволю не посміялися вголос… Ось так і втрачається авторитет у науковому товаристві.

Колись

ЛЯПИ

З усіх фільмів вестерни – рекордсмени за кількістю ляпів. Їх обганяє (правда, з великим відривом) тільки наукова фантастика. Пам’ятаєте сцену в фільмі «Хороший, поганий, злий», де «злий» (Елай Воллак) купував револьвер: він розглядав зброю і перевіряв, як звучить обертовий барабан. Коли актора запитали, для чого він це робить, він відповів: «Я ніколи не брав до рук зброю, і режисер сказав: «Ну, придумай що-небудь!». Ось я і придумав…» Ковбої були дуже поганими стрілками, і зброя у них була радше винятком із правил. Просто тому, що пістолет і патрони коштували дорого, а хорошою зарплатою для ковбоя влітку було 15-20 доларів на місяць. Взимку ж ковбої часто працювали просто за нічліг та їжу. А Colt Army Model 1860 коштував 20 доларів. Металевий патрон з’явився теж досить пізно – масово тільки в другій половині XIX століття. До цього були паперові гільзи (з усіма супутніми проблемами). Запобіжників у револьверів не було. Тільки в 1970-х роках Конгрес США прийняв закон, що забороняв продаж вогнепальної зброї без спеціальних запобіжників – жоден з револьверів одинарної дії XIX століття цій вимозі не відповідав. А самі тогочасні кобури виключали можливість швидкого вилучення револьвера – кобури, які носять герої вестернів, з’явилися в 1950-ті роки, їх виготовляли спеціально для Голлівуду. Класична кобура застібалася, інакше під час скачки на коні зброя могла просто вилетіти. Кобури ж намагалися максимально захистити револьвер від пилюки і випадкового пострілу. Перестрілки в салунах були взагалі неможливі: бездимний порох винайшли лише в 1884 році, до цього будь-який постріл патроном із чорним порохом у приміщенні викликав непроглядну димову завісу і кашель всіх відвідувачів, тож ні про які «розборки» не могло бути й мови. Влучність стрільби теж не була на висоті. Наприклад, в одній із найвідоміших перестрілок в історії США (перестрілка біля містечка О-Кей) брало участь вісім осіб. Перестрілка тривала лише пів хвилини, було зроблено близько 30 пострілів. Підсумок: двоє вбитих, троє поранених, а вирішальну роль у перестрілці зіграв постріл з дробовика-двостволки в упор. Додам, що курок і спусковий гачок – це різні речі. Курок – це те, що зводять, а на спусковий гачок натискають. І мотузку, на якій бовтається напівзадушений герой фільму, практично неможливо перебити пострілом.

І взагалі…

Один учень запитав: «Чому буває так, що той, хто пристає до Бога і знає, що близький до Нього, іноді відчуває себе відірваним та віддаленим від Нього?» Вчитель пояснив: «Коли батько навчає маленького сина ходити, то стає перед ним і простягає свої руки по обидва боки від малого, щоб той не впав – і малий іде до тата, який підтримує його з обох боків. Але коли малий підходить занадто близько, майже впритул, то батько відходить від дитини і забирає руки – і так відбувається не один раз. Тільки так дитина може навчитись ходити».