Коли любов починається з відчуття, ніби ви зналися мільйони років, а замість квітів дарують кілька кілограмів винограду, то це дуже серйозно закінчується. Наприклад, весіллям. Перевірено на досвіді франківки Надії Черниш, яка тепер живе на батьківщині свого коханого – у країні персів.

Красива, як трансмісія «Мерседеса»

Ця дівчина взагалі не мала наміру ні за кого виходити заміж ще довго-довго. Нафантазувала геть інші плани на життя – хотіла об’їздити весь світ. «Тому Мегді став першим і останнім», – усміхається вона.

Кілька років тому франківська мандрівниця Надія Черниш подорожувала в Ірані, зупинилася у місцевих, з якими сконтактувала через міжнародний гостьовий сервіс Каучсерфінг. Вона одразу відчула неймовірну спорідненість душ, ніби знала цих людей уже десятки років, особливо Мегді Алаві.

Чоловік був двоюрідним братом одного із ґаздів помешкання, дуже серйозний і виважений. Звісно, про стосунки взагалі не йшлося, просто було комфортно розмовляти, жартувати і фантазувати.

Та й Мегді навіть залицятися не вмів. В Ірані хлопці з дівчатами уперше контактують в університеті, до того часу – окремо: дитсадок, школа. А традиційне іранське виховання не передбачає спілкування з незнайомими, тим паче з протилежною статтю. Тому здебільшого на початках вони комунікують доволі незграбно одне з одним. Останнім часом ситуація трохи покращилася, бо з’явився інтернет, молоді люди мають можливість контактувати хоча б онлайн.

Коли Надя верталася додому, Мегді взяв її за руку і сказав: «Я не можу повірити. Так не буває. Стосунки з дівчиною, та ще й з незнайомою, не можуть бути настільки легкими і простими».

Вони продовжували спілкуватися через соцмережі, Надя і далі багато мандрувала, іноді приїжджала в гості до Ірану, часом бувала там у відрядженні, але навіть тоді й гадки не мала, що вже незабаром залишить своє серце у країні персів.

Почуття між обома були настільки філігранними і ніжними, що друзі і рідні ще довгий час нічого навіть не підозрювали. «Це було настільки інтимно, що взагалі не хотілося ні з ким ділитися, – каже Надя. – Є такі штуки, які ти не можеш пояснити. Тобі просто добре з людиною, і все, добре сміятися і мовчати. Мегді не вразив мене ні своєю зовнішністю, ні якимись супергеройськими вчинками… Не було навіть подарунків. Цей чоловік подарував мені квіти лиш раз у житті. Але він настільки дбайливий, в дуже особливий спосіб. Мегді охоче презентує мені замість квітів кілограм винограду чи улюблене шафранове морозиво. Каже, що квіти зів’януть, а так організм отримає вітаміни».

До речі, компліменти іранець вигадував теж особливі. Оскільки він інженер до самих кісток, то міг сказати: «Ти найкрасивіша дівчина, яку я бачив. Ти майже така сама гарна, як трансмісія нового «Мерседеса».

Смуга перешкод

Все круто змінилося десь через рік, під час поїздки Мегді в Україну до Наді в гості. Аби потрапити сюди, іранцю довелося пройти справжню смугу перешкод. В аеропорту під час проходження кордону українські митники протримали його шість годин і таки не захотіли впустити, мотивуючи це тим, що Іран – країна підвищеного еміграційного ризику.

Мегді полетів до Стамбула, а звідтіля мав рушити додому. Надя не покинула коханого і теж примчалася в Стамбул, аби вже разом знову спробувати прорватися в Україну. Прорвалися.

Обоє були втомлені і щасливі. Саме того дня Мегді запропонував франківці руку і серце: «Якщо ти була готова будь-якою ціною допомогти мені, то тепер я остаточно зрозумів, що ти – моя майбутня дружина. І не можна тебе більше відпускати».

Одружувалися в Івано-Франківську. Причому багато друзів Наді були шоковані, бо ж узагалі нічого не знали. «Може, хтось із них і хотів би покритикувати мій вибір, – каже дівчина, – але я так світилася від щастя…»

Мама нареченої подарувала молодятам вишиванки, а після урочистої частини всі пішли до Наді додому і гостилися. До речі, Мегді залюбки готував для всіх національні іранські наїдки.

Наступне одруження має бути в Ірані, а там це складний процес, який тягне за собою багато місяців бюрократії. Минулого тижня пара навіть проходила співбесіду з місцевою службою безпеки. Так треба і через те, що Надя – іноземка, і ще й іновірка.

Подорожі замість золота

Пара живе на острові Кіш – райське місце в Ірані, де мешкають багатії. Однак Мегді – не із заможної сім’ї, туди чоловік приїхав працювати інженером нафтової промисловості.

Надя не збирається ставати типовою іранською дружиною, яка сидить удома й чекає чоловіка, і вже незабаром знову візьметься за свою улюблену роботу – керівник туристичних груп у поїздках по різних країнах. Чоловік не проти, адже власне і покохав дівчину за її свободолюбний темперамент.

Взагалі Надя виглядає тут трохи дивачкою: іранські жінки чекають, аби благовірний постійно дарував багато золота, а франківка лиш хоче разом подорожувати. Пара постійно кудись їздить, без активного відпочинку не обходиться жоден вихідний. Дівчині неймовірно цікаво досліджувати таку захопливу країну, як Іран.

З півночі тут пахне шафраном. Тут не люблять каву, звеличують жінок, а гостя вважають другом самого Бога. Держава, де багато чого заборонено, але якщо дуже хочеться і постаратися, то все-таки можна. 

30-річна ізоляція від більшості країн втомила іранців. Вони хочуть, аби світ знав правду про їхню чудову і мирну державу. «На фоні сусідніх войовничих Іраку, Афганістану, Пакистану спокійний та мирний Іран є кардинально іншим, – каже Надя. – Він наче троянда серед будяків. Це країна-музей. Вона фантастична в цьому плані. На кожному кроці якісь фрески, мозаїки, вітражі, пишні фонтани, тисячолітні руїни, цінні картини, коштовності…»

З іншого боку, в Ірані люди звикли до кризових ситуацій. Лише за останніх пів року тут сталося стільки, що голова йде обертом: протести, Інтернет зникав на місяць, танки їздили і стріляли в людей, землетрус, повінь, атака болотних крокодилів, сходження лавини, літак збили…

В Ірані немає нічних клубів, кафе і барів. Лише ресторани, які відвідують задля популярної серед місцевого населення розваги – поїсти. Їжа виключно натуральна. Неодмінним складником чи не кожної страви є шафран. Іранці його обожнюють, і ця рослина росте повсюди на півночі країни.

До речі, мама Мегді вважається найталановитішою кухаркою у всій родині. Готує неймовірно смачно, і кожного дня інші страви. Оскільки під час карантину пара мешкала разом із батьками Мегді, то Надя жартує, що надовго застрягла у традиційному домашньому іранському ресторані. Тепер дівчина ідеально знає назви всіх спецій та інгредієнтів.

Франківка привчила свого коханого і до української кухні. До них навіть іранські друзі приходять на борщ, а Надя щоразу привозить з України сало, тушонку і Дрогобицьку ковбасу. А от оселедець ніхто із тамтешніх не полюбив. Мегді каже, що в Україні не вміють готувати рибу, а оселедець придумали москалі, щоб труїти людей.

Шлюбний контракт – важливий

Попри те, що іранська влада всіляко популяризує релігійні традиції, більшість молодих людей розчарувалися в наслідках дотримання суворих канонів. Ті рамки, яких іранці мусять дотримуватися зараз, є дуже застарілими. Йдеться, наприклад, про хіджаб і чадор, заборону святкувати весілля. Взагалі, всі забави є закритого типу, й іранці їх влаштовують лише вдома за зачиненими дверима або десь за містом у спеціальних садах. Окрім цього, в Ірані жінкам заборонено співати.

На відміну від арабів, у персів жінку боготворять. Цікаво, що в стародавні часи у Перській імперії саме жінки були родоначальниками більшості міст.

Надмірна увага зіпсувала тамтешніх панянок. Більшість із них не хочуть вчитися, розвиватися і працювати. З підліткового віку стараються вдосконалити свій насичений і яскравий мейкап, адже обличчя – єдина ділянка тіла, яку можна всім показувати. Такі старання робляться з єдиною метою: вдало вийти заміж і решту свого життя перебувати на утриманні благовірного – їх так виховують ще з самого дитинства. Цікаво, що іранським чоловікам не до вподоби така позиція місцевих жінок. Але що вдієш – так уже історично склалося.

«Для іранських жінок головне, аби чоловік був багатим і добродушним, і не важливо, любиш ти його чи ні, – розповідає Надя. – Основне завдання іранської дівчини – позбутися гіперопіки батьків. Бо інакше дівчині мало що можна. Хоча зараз все це міняється потроху. Тим не менше, коли ми тільки зустрічалися з моїм майбутнім чоловіком, він уже був налаштований на ось цю традиційну іранську схему, коли жінка чекає від чоловіка повного фінансового забезпечення і одразу одружитися. Саме тому мій Мегді довгий час був дуже обережним. Казав, що я стала першою дівчиною, котру цікавив справді лише він як особистість».

Попри ісламські традиції, в Ірані не популярне багатоженство. Навпаки, воно вважається поганою манерою. З іншого боку, в країні дозволений інцест. І дуже часто сестри одружуються з дво- або троюрідними братами. А більше й нема де знайти собі пару, бо ж іранці спілкуються лише в колі своєї родини. Про одруження домовляються батьки. А весілля влаштовує чоловік або його батько. Цікаво, що жоден іранець не одружиться, якщо його мама не дала на це свій дозвіл. А доньці батько може заборонити виходити заміж, просто не підпише офіційний дозвіл.

До речі, в Ірані під час одруження прийнято укладати контракт, де чоловік вказує грошову суму, яку обіцяє жінці як подарунок. Переважно це золоті монети. Саме через такі обіцянки у багатьох іранських чоловіків виникали неабиякі проблеми. Адже дружина має право вимагати цей дар у будь-який момент. А тим паче, коли пара на межі розлучення. Так багато чоловіків лишалися голі-босі.

Однак жінка має право розлучитися з чоловіком лише, якщо він виявиться злочинцем, наркоманом чи приховав якусь невиліковну хворобу. Якщо йдеться про зраду, то її ще треба довести. Взагалі, багато важливих нюансів треба прописати під час укладання шлюбної угоди. До прикладу, за законом жінка не має права покидати країну без письмового дозволу чоловіка. Те саме у випадку, якщо вона хоче вчитися і працювати.

Надя, звісно, довіряє своєму коханому, але до угоди ставиться відповідально – зберігає за собою всі права і свободи. «Хіба може бути інакше? Я ж із Західної України, – усміхається дівчина. – І мій чоловік це дуже добре розуміє».

Днями пара святкувала свою першу річницю одруження. Поїхали у мандрівку по Ірану. «Іноді мені здається, що я знаю його мільйони років, – усміхається Надія. – Хтозна, може, так і є».

Наталя МОСТОВА