Якось

ЗРУБ

Була у мене свого часу дача. І вирішив я на дачі баню побудувати. Підказали мені, що за пару сотень кілометрів від міста роблять зруби на баню. Порівняно з містом, набагато дешевше і якість не гірша. Замовив. Через деякий час телефонують: готовий ваш зруб, забирайте. Приїхав, оглянув – клас! Домовився з попутною машиною, завантажили і поїхали. Виїхали вночі, а під ранок вже були на місці. Однак після прибуття водій з напарником відмовилися допомогти розвантажити, навіть за плату. Ну, а де я о шостій ранку за містом, на дачі, вантажників знайду?! Тут я згадав про одного зі своїх друзів, Колю. Колись ми разом в десанті служили. Я потім перевівся на іншу посаду, а Коля там досі служить. Думаю, вони там в десанті задарма бігають та залізяки тягають – нехай допоможуть колишньому колезі! Телефоную Колі, по голосу ясно, що хлоп з бодуна або недавно закінчив гулянку. Коротенько пояснюю йому: приїхав на дачу, привіз зруб, один вивантажити не зможу, потрібна допомога. На тому кінці дроту тиша, мабуть, туго міркує братик після гулянки. Потім чую: “Все, мені на телефон більше не дзвони, чекай, я скоро буду”! Гаразд, це добре, що Коля скоро буде. Але щось він різко розмову обірвав. Дивно якось. Навіть не обматюкав за те, що я з раннього ранку йому свої проблеми малюю. Я сів на ґанок, чекаю. Водій з напарником у вантажівці полягали спати. Хвилин за 30-40 через паркан з боку лісу застрибує до мене на дачу Коля. Весь захеканий і розпашілий, як від маршкидка пересіченою місцевістю. Підходить до мене, поглядає на машину з лазнею в кузові і запитує, не вітаючись: «Ну, і де труп»? Я в шоці: «Який труп»? Коля закочує очі і видає: «Ну, той, що тобі треба вивантажити і заховати…» Виявляється, він трохи недочув і слово «зруб» сприйняв як «труп». Похмілля, шоста ранку, якість телефонного зв’язку… Зрозумівши моє прохання по-своєму, він на таксі виїхав з міста, за кілька кілометрів до дачі таксі відпустив, сховав заздалегідь вимкнений телефон і лісом, намагаючись бути непоміченим, біг до мене… Зруб ми благополучно розвантажили. А потім весь день пили пиво і раділи життю. Ось тоді я зрозумів – у мене є справжні друзі, готові підносити патрони і розвантажувати трупи, не ставлячи при цьому зайвих питань. Всі питання – потім…

Колись

МІКРОХВИЛЬОВКА

В Австралії є легендарна обсерваторія Паркса. Вона брала ще дані прямої телевізійної трансляції «Аполлона-11», що висадився на Місяці 20 липня 1969 року. Обсерваторія супроводжувала безліч космічних апаратів: «Марінер-2», «Марінер-4», «Вояджер», «Джотто», «Галілео» та «Кассіні-Гюйгенс». Завдяки своїм науковим досягненням обсерваторія була названа «найуспішнішим науковим інструментом, коли-небудь побудованим в Австралії». Серед іншого, кілька разів на рік обсерваторія протягом 17 років приймала загадкові сигнали. Вони отримали назву «Перитон» – на честь міфічної істоти, літаючого оленя, який відкидає людську тінь. Вважалося, що Перитон є духом загиблих далеко від дому мандрівників. І що харчується Перитон людьми: він накидався на розгублених моряків і пожирав їх, при цьому не було у світі зброї, здатної вразити його. Висувалися версії, що ці сигнали надходять з іншої галактики, коли нейтронні зірки перетворюються на чорні діри. Сигнали, які вловлювали телескопи, виявилися випромінюванням мікрохвильовки – вони з’являлися тоді, коли працівники обсерваторії не чекали закінчення роботи мікрохвильовки і просто відкривали дверцята печі.