«Я знаю, що у цьому світі стаються дивні речі. Це одна з тих небагатьох речей, що я точно дізнався  за своє життя…» Так казав один з найкращих філософів усіх часів і народів Людвіг Вітгенштайн.
А однією з таких дивнот, без сумніву, є те, що сам Вітгенштайн певним чином пов’язаний з Івано-Франківськом – саме у нашому місті збереглося кілька будинків, спроектованих  геніальним приятелем філософа Паулем Енгельманом. Завдяки йому у жовтні 1931 року провінційний Станиславів опинився в епіцентрі світової архітектурної філософії і практики.

Насправді після великої війни світ радикально міняється. В тому числі і у кращий бік. Такі наслідки шоку. У двадцятих роках європейські містобудування й архітектура керувалися вже зовсім іншими цінностями, ніж перед війною. Тепер йшлося про те, що житло повинно бути передовсім функціональним. А на добрі умови життя заслуговують найширші верстви населення, котрі стали виробниками усіх благ, які може собі дозволити світ, що пережив жахи війни. У цілій Європі почалося масштабне будівництво якісного і доступного житла для сімей кваліфікованих робітників, котрі працювали на перших заводах нового типу. Оскільки континентальна економіка вперше задомінувала над політикою, ця тенденція не могла оминути і провінційного Станиславова.
Ініціатором побудови міського осередку масового житла у нашому місті став великий підприємець Бенедикт Ліберман, власник спиртового заводу у Княгинині, якому йшлося про забезпечення достойних умов життя своїх працівників.
Власне тоді і почалися дивні речі. Ліберман згадав про родича своєї дружини Пауля Енгельмана, з яким зблизився ще під час студій у Відні. На той час Енгельман був уже видатною фігурою у європейському світі. Архітектури він навчався у самого Адольфа Льоса, одного з батьків новітньої архітектури. Льос був переконаний, що еволюція культури є ідентичною відмові від оздоблень не тільки в архітектурі, але й у всіх предметах побуту. Відмову від декорацій він вважав справжнім проявом сили духу.
У 1929 році Енгельман, який до того всього був ще й особистим секретарем центральної персони віденського інтелектуального життя Карла Крауса (це він впродовж багатьох років сам робив легендарний журнал «Факел», це він є автором кількаста афоризмів), прославився будинком, зробленим для Вітгенштайна і разом з Вітгенштайном. Однак через рік він вже займався проектуванням колонії «Нові будинки» у Станиславові.
Під її будівництво було призначено землю, що належала родині Ліберманів, на передмісті Станиславова (на узбіччі сучасної вулиці Пулюя). Як вдалий учень Льоса, Енгельман дотримувався кількох принципових постулатів: проектувати потрібно зсередини назовні, від інтер’єру до екстер’єру, прості блокові будинки повинні мати усі зручності і невеликий наділ прибудинкової землі. Енгельман спроектував усе – від парцеляції до деталей інтер’єру. Було запроектовано два типи будинків – одно- та чотириквартирні. Одноквартирний двоповерховий дім загальною площею 80 квадратних метрів мав велику кімнату, кабінет, кухню і санвузол на першому поверсі, дві спальні і ще один санвузол на другому. У чотириквартирному (експериментальному) будинку дві двокімнатні квартири було розташовано на першому і другому поверхах. На задньому фасаді знаходилася господарська прибудова і вихід на спільний городець. На білих гладких фасадах будинки мали симетрично впорядковані ряди віконних і вхідних отворів. Специфічна ритміка стала єдиним проявом декорації площин, утворених кубічними брилами з підкреслено пласкими дахами. Домінуючою рисою проектів стало поєднання аскетичного екстер’єру із затишним і лагідним інтер’єром – дерев’яні підлоги, меблі, дерев’яні панелі на стінах, ніші, ткані килимки, навіть косівська кераміка…
У жовтні 1931 року у новозбудованих будиночках, які створювалися як перший житлово-будівельний кооператив, відбулася комплексна виставка, яка тривала два тижні. Крім самого новітнього житла (станиславівські господині були вражені передовсім невеликими кухнями), на виставці можна було оглянути спеціальні експонати – фотографії, плани, проекти з міжнародної будівельної виставки у Берліні, актуальний документальний фільм «Місто завтра»… Виставку відвідало кілька тисяч міщан, а декілька з них відразу зголосилися до вступу в кооператив.
Сьогодні ці будинки, оточені багатоповерхівками, справляють враження дивної випадковості. Мешканці нещадно спотворюють еталонну класику різними прибудовами, на які дає дозволи міська влада. І все ж кілька цих витворів Енгельмана додають урбаністичному ландшафтові Франківська колориту європейського модерну, впорядкованого способу життя і мислення у сучасному місті.

Жанна КОМАР, Тарас ПРОХАСЬКО