Днями

АНЕКДОТ

Розповідаю дівчині анекдот. Чоловік потрапляє в аварію і лишається без вух. У клініці на той час чоловічі відсутні, і він погоджується на жіночі – а яка різниця? Але вже через два дні, розлючений, повертається назад і вимагає їх відрізати.

– Краще взагалі без вух, ніж з цими!

– Але чому, – не розуміють хірурги, – не приживаються, некрасиві, погано чуєте?

– Та чую я все чудово! Я нічого не розумію!

Дівчина навіть не посміхається. Переказую ще раз:

– Ну як же, чоловікові пришили жіночі вуха, він все чує, але нічого не…

Дівчина перебиває:

– Та я все це чула! Але я не зрозуміла…

Якось

МАЛИЙ

Весна. Малий вивів велосипед і вже гасає щосили, не питаючи дороги. На перехресті – червоне. Останньою стоїть “Нива”. Уздовж дороги мчить на своєму двоколісному педальному коні хлопчак років семи. Рот від захвату роззявив, очі вирячив – словом, з розгону в’їжджає “Ниві” в зад. Гепається, природно, щось там собі пошкоджує несильно, кілька синяків… Ну, далі ясно – даішники, “швидка”… Лікарка малого зеленкою мастить, той реве на все горло. Вона його розмовами відволікає, питаннячка різні ліві підкидає на кшталт “Де твоя мама працює?”. Одне питаннячко було просто в десятку: «Ким ти будеш, коли виростеш?» Хлопчина крізь сльози: «Водієм КАМАЗа…» Водій “Ниви”: «Бля, не дай Бог дожити!»

Колись

Був у Сумах на початку 60-х такий випадок. Дружив водій вантажівки з дівчиною, і справа йшла до весілля, але коли вона дізналася, водієм (і оператором одночасно) ЯКОЇ вантажівки він є, навідріз відмовилася з ним навіть розмовляти. А справа в тому, що він на автоцистерні обслуговував всі вигрібні нужники в окрузі, тобто був золотарем. Жила дівчина в напівпідвалі. Хлопець, сильно образившись на неї за відмову, під’їхав до її будинку в кінці зміни, вставив у кватирку шланг та й злив туди весь зібраний за день видобуток. Дали йому три роки за хуліганство, але на суді навіть суддя іржав, як кінь, зачитуючи вирок.

І взагалі…

Одного разу учень попросив свого Вчителя:

– Учителю, дай мені найсильнішу практику, яка тільки може бути!

– Добре, – відповідає Вчитель. – Ось тобі мантра: «Тулум-Кулум-Бурума-тха», повторюй її вдень і вночі, вголос, коли ти сам, і подумки, коли довкола люди.

Учень відбував практику два роки і нарешті питає:

– Учителю, скільки ж іще мені повторювати цю мантру?

– Завтра вдосвіта приходь на гору здавати іспит, – відповів Учитель.

Трохи почало світати. Учень видряпався на гору. Там його вже чекав Учитель.

– Я готовий до іспиту, Вчителю.

– Добре, тоді, промовляючи мантру, стрибай зі скелі.

– Але я ж розіб’юся! – злякався учень.

– Як же ти можеш розбитися, якщо ти два роки повторював мантру? – здивувався Вчитель.

Учень зітхнув, зібрався з духом, закрив очі і стрибнув…

– Еооо … пе … ре … се … те …, – прокотилось луною в ущелині, після чого почувся глухий звук тіла, що розбилось.

Вчитель спокійно стежкою спустився на дно ущелини й побачив закривавлену купу кісток і м’яса, змішаних з брудом. Він акуратно згріб усе, щось неголосно нашіптуючи, виліпив з цього людину і… Перше, що побачив учень, відкривши очі, – це добре і проникливе лице Вчителя.

– Не «йо-пе-ре-се-те», – сказав Учитель, – а «Тулум-Кулум-Бурума-тха».