Якось

ДРИЛЬ

Було це в кінці 80-х. Весна, тепло, пташки співають. Настрій прекрасний! Іду по тротуару вздовж паркана режимного заводу, щось насвистую. Раптом з-за паркана чую чийсь свист. Заради приколу свищу у відповідь. Тут через паркан перелітає розкішний електродриль з перфоратором. Ловлю, йду далі. Настрій відразу піднявся ще більше. А дриль досі працює!

Колись

ЛАМПА

У мого дядька було чудо радянської інженерії – паяльна лампа. Детально описувати не буду, хто знає, той знає, а хто не знає, то або ще не підріс, або в не тій країні народився. Зауважу тільки якусь процедуру, яку треба здійснити, щоб лампу привести в робочий стан. Прийшов я до двоюрідного брата додому, і вирішили ми цю лампу запалити для експерименту і набуття корисних навичок. Начебто кілька разів бачили, як її накачували. Ну, я його питаю: знаєш, як її використовувати? Він якось розгублено відповідає, що начебто так. Я беру ініціативу в свої 11-річні рученята. Скільки разів качати, кажу? Здається, сказав, «п’ять, напевно». Ну, думаю, якщо п’ять – добре, то п’ятдесят буде ще краще… Качав, аж поки поршень взагалі неможливо було проштовхнути. Наступне питання: а що з цим головним вентилем робити? Двоюрідний брат щось промимрив. Ну, добре, кажу, ти запали сірник, а я вже сам вентилем орудувати буду. Підносить він до холодної лампи сірник, а я з усієї сили повернув вентиль на відкриття так швидко, як міг. В результаті вийшов струмінь палаючого бензину, який практично горизонтально летів метрів десять. Так як лампа була спрямована в бік внутрішнього дерев’яного паркана, то паркан відразу загорівся. Слава Богу, я якось вентиль закрутив без того, щоб полити когось палаючим бензином або підпалити хату. Двоюрідний брат побіг по воду, а я погнав ховати кустарний вогнегасник і ставати на шухер, поки він грає в пожежника. Орудувати тією самою лампою я навчився набагато пізніше, і з не зрозумілим для інструктора побоюванням… Чи перепало двоюрідному братові за величезну пропалину на паркані, вибачте, мені невідомо. Всі факти передані без усвідомленого перебільшення.

І взагалі…

Найвища в світі нація – полінезійці, які живуть у США, в середньому зріст у чоловіків 186-187 см. На другому місці – чорногорці, 186 см. При цьому середній зріст у полінезійців у себе на батьківщині в Самоа і Тонга теж пристойний – 181-181,5 см (для порівняння, в наших широтах у чоловіків 175-177 см). А в США вони просто ще краще харчуються, ніж у себе вдома, а також мають кращу медицину (особливо це важливо в дитинстві, коли відбувається формування кістяка). Про полінезійців, виявляється, суперечка в антропологів йде вже не одне десятиліття, оскільки вони своїм існуванням спростовують т.зв. закон Бергмана і Аллена:

1. У теплокровних тварин одного виду особини з великими розмірами тіла трапляються в більш холодних областях.
2. У теплокровних тварин частини тіла, що виступають, коротші, а тіло масивніше, ніж у тих, які живуть в холоднішому кліматі.

Другу частину закону полінезійці теж порушують: частини тіла у них не видовжені, тропічні, а нагадують північноазіатські народи – вони кремезні, з довгим тулубом і короткими ногами. У поясненні цього винятку з правила антропологи заходять в такі глибокі нетрі, так що хоч заноси їх міркування в «блокнот до конспірології». Такі фізичні дані полінезійців дозволяють їм бути чудовими гравцями в сутичці в регбі. Зараз полінезійців натуралізують майже всі збірні світу з регбі – англійці, французи (хоча там формально багато з них вважаються французами з заморських територій), японці і т.д.