З настанням періоду літніх відпусток у 1910 році життя у Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) сповільнювало свій ритм і до середини липня ставало зовсім млявим, вулиці порожніли, як тепер під час карантину. Щоправда, розважальні заклади працювали тоді без жодних обмежень і кількість розваг у тогочасному місті не давала можливості нудьгувати.

Як саме тоді проводили вільний час у нашому місті, гарно описано у редакційній колонці газети Kurjer Stanislawowski, автор якої підписався як Той самий пан.

“Темно, тихо, глухо скрізь! Мертвий сезон – у всій повноті. Більшість народу у горах та на пляжах, в тому числі аристократичне велике панство та ціла галерея начальників, що пішли на “чесно заслужений відпочинок”.

Незважаючи на те, що місто безлюдне, нам не сумно, адже ми майже щодня читаємо гумористично-політичні статті гайдамацького «Діла» та «Підкарпатського Голоса», ми організовуємо походи, попри калюжі та перешкоди, до пивоварні «Седельмаєра» у Пасічні та до Бистриці, слухаємо грамофони та катеринки на вулицях. Пополудні поспішаємо до танцмайданчика та жіночої капели у парку, а ввечері йдемо до театру.

Тут божевільна емоція… Аудиторія “промиває кісточки” поштивому Лелевичу, акторам та актрисам. Серед молоді точиться суперечка, хто більша красуня: Краєвська, Челінська чи Пальчевська?

На кріслах, як на модному складі, повно величезних капелюхів, шелест шовку, батисту, усі оточені п’янким ароматом… На сцені ясніють брильянти та ажурні панчішки, прекрасний, повний вогню та чарівності танець пані Фалішевської вражає до запаморочення… Словом, справжнє незабутнє місце задоволення.

Після театру – до Гаубенштока із садочком, Пікколо і столиками “в русі”. Кухоль “пільзнера” іде один за другим, все швидшими темпами. Чим більша кількість кухлів, тим жвавіший настрій… Потім “морелувка” (абрикосова наливка, – авт.) у Кровіцького, “чорна” у Едісона і “надобраніч” випити чаю “Під золотим колінцем”. От і всі новини на цей тиждень”.

Простежити маршрут цього старосвітського відпочинку можна й тепер, опираючись на залишені невідомим автором орієнтири. Перший пункт – бровар Седельмаєра. Цей заклад був відомий не тільки як пивоварня, але й як ресторан із великим залом, в якому можна було проводити бенкети і навіть партійні з’їзди. Власне цим у 1908 році скористалися діячі Русько-Української радикальної партії, яких у той час поляки обзивали «гайдамаками» через виразне обстоювання інтересів українського селянства, які провели тут установчі збори. Як писала тогочасна преса, за два дні тут побувало близько 700 гостей. Зараз це територія зруйнованого пивзаводу на теперішній вулиці Новгородській. Цікаво, що вже від бровару Седельмаєра у той час починалася Пасічна.

Далі – Бистриця, очевидно, Солотвинська. Вона за останніх сто років особливо не змінилася так само, як і звуки музики на вулиці, хіба замість грамофонів та катеринок з’явилися інші звуковідтворюючі пристрої. Парк, зрештою, так само на звичному місці з усіма традиційними розвагами.

Міський театр, про який згадує автор, – нинішня обласна філармонія. Справжній осередок тогочасного культурного життя. Тут також відбувалися не тільки спектаклі, але й проходили урочисті зібрання, різні зустрічі з виборцями та концерти різних гастролерів. Згаданий в тексті Анджей Лелевич дійсно був видатною постаттю польського театру, який був відомий не тільки як режисер-постановник оперет, але і як співак-виконавець. До речі, останні роки свого життя він доживав у Станиславові, де й помер у 1922 році.

Наступний пункт після театру – ресторан Гаубенштока “із садочком”. Маврицій Гаубеншток був одним із найвідоміших рестораторів Станиславова і мав цілу мережу закладів. У той час головний його ресторан був розташований біля готелю “Уніон” (нині вул. Вітовського, 19), на місці кам’яниці, яку друкарські магнати Хованці збудували в 1913 р. Тепер тут, зокрема, популярне кафе “Пиріжкова”.

Судячи з опису в газеті, найходовішим у той час в ресторані Гаубенштока було пиво плзенського типу, так званий пільзнер. А от хто такий (чи що таке) Пікколо і який рух відбувався на столиках – тепер можна робити різні припущення. Можливо, це щось пов’язане із картярськими іграми.

Наступний пункт – знаменита цукерня Владислава Кровіцького. На той час вона була розміщена в кам’яниці Міщанського банку (нині – вул. Незалежності, 15).  Тут тогочасний автор рекомендував скуштувати абрикосової наливки – морелувки. До речі, напій з такою назвою тепер випускають як фруктову горілку, купити її можна у Польщі всього за 55 злотих.

Після солодкого – гірке. Із цукерні Кровіцького маршрут провадив до пасажу Гартенбергів, який тоді ще дійсно був пасажем – критою галереєю між кам’яницями, які були зруйновані під час Першої світової війни. Серед закладів цього тогочасного торгового центру одним із найпопулярніших була кав’ярня “Едісон”. Тут була добра чорна кава.

А закінчувався вечір, який плавно переходив у ранок, на вулиці Зосина Воля (тепер – вулиця Коновальця, – авт.), де був заклад, який працював безперестанку, із красномовною назвою  “Під золотим колінцем”. Після усіх нічних походеньок тут і справді можна було дозволити собі хіба випити чаю та помилуватися дівчатами, які виступали в тутешньому кабаре і співали щось схоже на сучасне караоке…

НОРВАКС