Комедія, мелодрама

Режисер: Макс Барбаков

У ролях: Енді Семберг, Крістін Міліоті, Дж.К. Сіммонс, Пітер Галлахер, Мередіт Хагнер

Зазвичай парадокс тимчасової петлі для героїв стає болісним, і тільки намагаючись вирватися за межі закільцьованого дня, вони усвідомлюють, що їхнє повсякденне життя само по собі було чимось циклічним і наповненим проблемами, вирішення яких якраз і здатне розірвати магічне коло. Найлз (Енді Семберг) не такий. Після того, як під час весілля, де йому пощастило стати одним із випадкових гостей, які знають молодят через десять рукостискань, стався землетрус і в одній із печер відкрився портал у тимчасову петлю, він, задовольняючи свою цікавість, сам себе завів у пастку. Трохи посумувавши, герой усвідомив, що його карою можна ще й насолоджуватися: зайнятися сексом з усіма на весіллі, випити весь алкоголь або влаштувати шоу посеред одруження. Все змінюється, коли Найлз зустрічає миловидну, але до краю цинічну дівчину Сару – сестру нареченої, яка тоннами глушить спиртне, поки навколо триває свято життя. Слово за словом – і ось уїдлива дама вже безуспішно намагається пробратися у майстерно зав’язані пляжні шорти героя. І без того невдалий секс псує, по-перше, чоловік у камуфляжі (Дж.К. Сіммонс), який кілька разів продірявлює Найлза стрілами з лука (як виявиться пізніше, наш нероба випадково затягнув у День бабака іншу людину, а той, щоб помститися, вирішив катувати його усіма витонченими способами), а по-друге, той факт, що Сара випадково опиняється в печері з порталом. Тепер курортний – хоча, радше, весільний – роман обіцяє затягнутися не на тиждень і не на два, і кожен із цих днів, якщо пощастить, буде трохи кращим від пекельних мук.

У «Палм Спрінгс» цю милу оболонку романтичної комедії про випадкову першу зустріч сяк-так деконструюють, і вона перетворюється на цинічне кіно з чорним гумором (з усілякими каліцтвами, навколо яких і створюються комічні ситуації), а також злими жартами на тему стосунків і кохання. Уїдливі Ренді і Аманда – зайві люди в тусовці, які легковажно ставляться до власної долі – отримавши «надзвичайні здібності» переживати день заново без жодних негативних наслідків, спочатку відриваються і влаштовують безчинства, втікаючи від копів, а потім починають по-справжньому цінувати час з партнером. Тому і «Палм Спрінгс» прикидається не так представником застарілого жанру про пригоди двох самотніх душ, як його латентною опозицією: на початку любовних стосунків між героями перестає рубати з плеча і взагалі стає типовою ламповою комедією з пафосними трюїзмами. Цинізм зникає, коли мова заходить про власні почуття: для Енді Семберга, наскрізь постмодерністського персонажа, така трансформація, радше, новинка. Навіть зовні «Палм Спрінгс» досить архаїчний: його затишний флер з басейнами і випивкою, розрядженою атмосферою неробства і сумбурності з головою видає олдскульне кіно, яке спочатку здавалося по-новаторськи зухвалим. Типажі уїдливих циніків, що зраджують подружжю, байдужі батьки, яких виносить на берег, як пластикове сміття, від якого хтось колись недалекоглядно вирішив позбутися, але яке протягом часу і культури великодушно повертається назад, – не варто відмовлятися від архаїки, адже її завжди можна переробити, зробити складнішою, ніж вона здається.

Фільм Макса Барбакова і Енді Сьяри цією переробкою і відрізняється. Навіть концепт тимчасової петлі – здавалося б, абсолютно зрозумілий і за кілька десятків років трохи набридлий – перетворює історію вічного інфантила, людини, якій зручно жити в зоні комфорту і не ризикувати, боячись, що будь-яке рішення може призвести до краху. День бабака – блаженство, а не покарання, і, на відміну від Сари, на чиїй шиї тягарем висять всілякі комплекси, єдина дилема у Найлза – дилема відповідальності й особистісного прогресу. І пройти цей шлях, як на завершення стверджує «Палм Спрінгс», краще з кимось, кому ти не байдужий. Ще одна, до речі, стара теза, переодягнена тут у квітчастий літній одяг. А тому й не звучить так тужливо.

ФЕЛІНСЬКИЙ