Україна публічно отримує ляпаси по своєму іміджу в світі через ірраціональне прагнення Володимира Зеленського добитися припинення вогню на Донбасі. Власне, сам президент постає у кумедному світлі, що не відповідає його нинішньому статусу.

Телефонна розмова Зеленського та Путіна в останню неділю липня продемонструвала, що господар Кремля чітко знає, чого він хоче та як донести відповідні прагнення до широкого загалу. Український президент виявився готовим обговорювати з російським колегою тексти законопроєктів, так і не пояснивши суспільству, чому це обговорення не здійснюється хоча б в Нормандському форматі. Зеленського не зупиняє ані стрімке падіння його популярності (група «Рейтинг» відзначає, що його роботою незадоволені близько 60% респондентів), ані відома підступність Кремля, яка вже давно увійшла до приказки.

Конструкція Української держави помітно підважується заявами віцепрем’єра Олексія Резнікова, який заявив, що обстріли українських військових бойовиками не означають порушення режиму припинення вогню. Ось така діалектика виходить, яку краще сприймати разом з заявою прессекретаря Путіна Пєскова, який заявив, що Росія, не будучи стороною Мінських домовленостей, не може бути гарантом припинення вогню на Донбасі.

Цілком логічно, що 27 липня у Києві та низці інших міст України пройшли масові акції на підтримку українських військових. Армія в Україні справді народна, і в цьому могли переконатися чимало охочих. Моторошно та гучно прозвучав виступ на Банковій батька Ярослава Журавля – українського морпіха, який загинув, так і не отримавши допомоги протягом кількох діб у сірій зоні. Журавель-старший прокляв Володимира Зеленського за ненадання допомоги своєму сину, і цей емоційний випад ще відгукнеться президенту. Проте у будь-якому випадку Україні потрібні якісно нові підходи до врегулювання конфлікту.