Днями

БАБУСЯ

Є така порода самотніх бабусь, яким постійно нудно. Та ще й безсоння у них. От і викликають швидку. Ну, швидка мусить приїхати. Бабуся скаржиться: «Ой, синку! І тут болить, і тут болить …». Словом, ясно – бабця прибріхує. Лікар, не довго думаючи, набирає у шприц різних вітамінів (таких, щоб укол якомога болючіший вийшов, аби нескоро у бабці з’явилося бажання швидку викликати) і каже: «Давай, бабусю, скидай панталони, зараз панацею колоти будемо». Бабуся скидає панталони. Лікар – в осаді. Як стояв, так і впав. У бабусі на дупі зеленкою каліграфічним почерком виведено: «Бабка бреше!».

Якось

КОЗЕЛ

Сталося це на одному з заводів кольорової металургії. Для непосвячених у тонкощі справи: коли відбувається витік металу з ковша або міксера на майданчик чи просто на підлогу, то металеву “пляму”, яка утворилася, називають козлом. Сама історія: в одному з ливарних відділів заводу вийшло таке розпорядження про видалення “козла” (молода секретарка надрукувала вказівку буквально): «РОЗПОРЯДЖЕННЯ: Майстру Пупкіну віддерти козла за четвертим міксером…»

Колись

ПЕЛЬМЕНІ

У дідуся, царство йому небесне, був пес неймовірних габаритів (німецька вівчарка-переросток), десь як невелике теля. Добрий, дурний, позитивний бовдур. У нього був вольєр, куди пса заганяли, якщо чужому треба було пройти з дороги до хати. Решту часу він бездіяльно тинявся подвір’ям. Час минав, пес розумнішим не ставав (його не тільки не дресирували, але й не вигулювали). У сім’ї з’явилося молоде поповнення, коляску з малим почали виносити на веранду, щоб спав на свіжому повітрі. Від собаки відгородилися розсувними дверцятами з гачком. І ось, власне, сама історія. Сім’я велика, на новорічні свята вирішили наліпити пельменів (аж шість листів), які виставили на веранду на холод. І чи то двері не закрили, чи то пес порозумнішав і скинув гачок… Загалом, цей волохатий життєрадісний телепень з величезним животом лежав на веранді, встати просто не міг, жалібно скиглив. Навколо валялися порожні листи від пельменів. Дідові відібрало мову, і він подумки присягнувся не годувати цю скотину місяць, а краще два. Тут пес почав, підвиваючи, судорожно дряпати кігтями ніжку старого комода, що стояв на веранді. Дідусь зм’як, присів навпочіпки і почав гладити пса по тугому череву, беззлобно матюкаючись, мовляв, аби той не здох від обжерливості. Тут дід придивився, різко встав, дав собаці доброго стусана, плюнув і пішов до хати. Собацюра не просто так дряпав комод. Під нього закотилося два останніх пельмені, і пес намагався їх вигребти назад…