Колись дати дитині «по дупі» було нормою виховання, натомість сьогодні це уже злочин. Ба більше, саме поняття насильства над дитиною уже включає у себе не тільки фізичне чи сексуальне, але й психологічне та навіть економічне. Часом батьки чи опікуни самі не розуміють, що чинять зле.

Бо дитина не дасть здачі

Мати шестирічного хлопчика Іванна Дунець каже, що, коли натрапляє в Інтернеті на дискусії стосовно того, чи можна бити дітей, її аж пробирає злість. Адже ніхто ніколи не ставить питання, чи можна бити людей.

«Чому, коли ти б’єш дитину, це називається «виховання», а дорослого – кримінальна відповідальність? Коли для дорослих настає оця межа, коли вдарити вже не можна? Переважно тоді, коли дитина вже може дати здачі. Тобто бити можна до тих пір, поки нічого за це не буде? Оце така вершина педагогіки!» – обурюється жінка.

Іванна додає, що більшість людей, якими би стомленими чи знервованими вони не були, ніколи не вдарять підлеглого, навіть якщо той сильно оступився. Натомість з легкістю зроблять це щодо своєї дитини, навіть попри те, що це їхня найрідніша кровиночка, для якої саме той дорослий є і захистом, і опорою.

«Коли мама з татом виховують паском, вони вчать дитину двох речей: тебе бити можна, тобі бити можна, – зауважила вона. – Але для чого нам такому вчити наших малюків?»

Для газетного матеріалу нам не вдалося розшукати батьків, які би чесно розповіли, що вони виховують дітей «паском». Однак добре знаємо, що таких чимало. Бо такі методи виховання були звичними для колишнього СРСР.

Щоправда, кандидат філософських наук Галина Дичковська каже, що справа не тільки в радянській системі, такими були тоді звичаї в суспільстві.

«В гітлерівській Німеччині били дітей не менше, ніж в Радянському Союзі. Це не є феномен виключно радянської системи виховання, – каже фахівець. – В Англії провели експеримент. Суть його полягала у тому, що людям за гроші запропонували пожити за законами  школи ХІХ століття. Вже через тиждень всі учасники з вигуками, що так неможливо жити, повтікали звідти. Рівень насильства в тій школі, де за кожну провину каралося різкою, був настільки високий, що люди не витримували такого. Ми – люди ХХІ століття і не можемо жити за законами ХІХ».

Галина Дичковська додає, що не слід плутати фізичний удар і насильство. Не кожен фізичний удар є насильством, не кожне насильство є фізичним ударом. Але завжди насильство пов’язане із позбавленням «іншого» статусу суб’єкта, його права на слово, дію та результат.

Нігті і волосся мають бути чистими

Відповідно до чинного законодавства, в Україні розрізняють чотири форми домашнього насильства: психологічне, фізичне, сексуальне та економічне.

Ознаками потерпілого від психологічного насильства може бути замкнутість, тривожність або, навпаки, зухвала поведінка чи агресивність. Також може бути уповільнене мовлення, уникання однолітків, почуття вини, занижена самооцінка, спроби самогубства, вживання алкоголю та наркотичних речовин тощо.

Ознаки потерпілого від фізичного насильства – намагання приховати травми, синці, зміщення суглобів чи переломи, скарги дитини на головний біль чи біль у животі, сліди від укусів, опіки тощо.

Ознаками потерпілого від економічного насильства є голодування через нестачу їжі, часті запізнення в школу, брудний або не за погодою вбраний одяг, пропуски занять у школі, хворобливий вигляд, занедбаність. На таке насильство вказує також нестача необхідного лікування, недоліковані зуби, залишення дітей під наглядом незнайомих чи взагалі без догляду, відсутність іграшок, книжок, розваг, антисанітарні умови. Навіть непострижені чи брудні нігті та волосся є ознакою економічного насильства. Це також вважається причиною жебракування та втечі з дому.

До ознак пережитого сексуального насильства належить знання специфічної термінології, яка не властива дітям відповідного віку. На нього може вказувати уникнення контактів з ровесниками чи, навпаки, сексуальні домагання до дітей, підлітків або дорослих. Ознаками може бути й носіння одягу, який максимально приховує тіло, страх конкретних людей, синці або укуси на грудях чи стегнах, венеричні хвороби, синдром «брудного тіла», зрештою, рання вагітність.

Батьки готують для психологів клієнтів

Кандидат психологічних наук Ірина Кахно стверджує, що найбільше серед дітей жертв психологічного (емоційного) насильства, яке виражається через приниження члена сім’ї, дорослі користуються своєю перевагою. Таке трапляється в сім’ях, де дитина була небажаною. Такі діти частіше хворіють, гірше розвиваються.

Проявами психологічного насильства, підкреслює Кахно, можуть бути образливі слова на кшталт «ти тупий», «виростеш невдахою», «ти впертий, як баран» тощо. На нього вказує також втягнення дитини в конфлікти між дорослими. Наприклад, коли дитині дають вказівки: «іди розкажи йому, може, він тебе послухає»; «іди скажи йому, що він поганий»; «передай йому, що я не хочу його більше бачити»; «іди до нього, там тебе більше люблять».

Франківська вчителька, назвемо її Іриною, розповіла нам, що вже кілька років у її класі вчиться хлопчик, мама якого вимагає, аби той конче був відмінником. Хлопчик, звісно, розумний, але й система оцінювання зараз непроста, тож якщо один предмет витягне на десять, то другий якраз не довчить на відповідну оцінку. «А мати не хоче миритися з тим, що син не відмінник, вона робить проблеми і нам, і дитині, яка життя не бачить, бо сидить днями коло тих книжок», – зауважила педагогиня.

«Можливо, це одна з найжорстокіших і найважчих форм насильства, – пояснює Ірина Кахно. – Тому що знецінюється людина, її право на успішність. Коли до мене приходять клієнти, у яких не складається зі стосунками, мало грошей тощо, то виявляється проблема у тому, що колись тато і мама говорили дитині, що вона дурна і через неї всі нещасні. Цей батьківський голос вона продовжує чути дуже довго».

Або в монахині, або в повії

Як розповідає психотерапевтка в методі позитивної психотерапії Галина Дичковська, сексуальне насильство щодо дітей значно поширеніше, ніж нам здається. І ці травми дуже важкі і складні: «Справа не тільки у фізичній травмі, тобто у порушенні кордонів тіла, великою мірою це травма психологічна, бо людина, яка пережила насильство, вважається за замовчуванням чимось гидким, непотрібним, нижчого сорту. Якщо це трапилося з жінкою, то вважається, що далі їй або в монахині, або в повії. А з чоловіками ще складніше, бо вони, як правило, таких речей не проговорюють». Галина висловлює гіпотезу, що чоловіча гомосексуальність часто має прив’язку до сексуального насильства. Щоправда, якоїсь точної статистики з цього приводу не існує. 

Проблему вирішують комплексно

В івано-франківській міській службі у справах дітей з початку 2020 року зареєстровано 55 повідомлень щодо можливих вчинків насильства у сім’ї. З них комісійно підтверджено два. В обох – кривдники визнали свою вину, тепер реабілітацію проходять і вони, і діти.

У службі розповідають, що дитина, щодо якої було скоєне психологічне насильство, уже перебувала на обліку в зв’язку з невідповідним виконанням батьківських обов’язків. У дівчинки-підлітка стався конфлікт з батьком, вона відмовилася йти додому і зателефонувала до спеціаліста. Далі – викликали поліцію, яка по факту склала протокол про адміністративне порушення. Щоб допомогти дитині, її влаштували у заклад соціального захисту для психологічної реабілітації.

Зауважимо, що діти, які стали жертвами насильства, можуть бути влаштовані у центри соціально-психологічної реабілітації. Тут з ними спілкуються психологи, визначають проблеми і радять шляхи їх вирішення. І поки дитина перебуває у безпеці соціальних служб, батько чи опікун проходить реабілітацію кривдників. Так, у роботі найперше визначається причина конфліктної ситуації та те, чи готові батьки йти на співпрацю.

Діти бувають непрості

Як розповіла заступниця начальника міської служби у справах дітей Ірина Дутчак, інший випадок стосується дитини, в якої мама померла, а тато позбавлений батьківських прав. Учениця початкової школи перебуває під опікою родича.

Про цей випадок вони дізналися із телефонного дзвінка зі школи, де на дівчинці побачили синці. Оперативно відреагували всі служби, дитина пройшла огляд травматолога. Основним завданням було забезпечити захист, розвівши сторону конфлікту. Опікун визнав свою вину і проходить реабілітацію кривдників. Дівчинку тимчасово влаштували в сім’ю патронатного вихователя. 

«Конфлікт стався через ослух дитини виконувати домашнє завдання. Чоловік зірвався, не розрахував силу. Втім, він пройшов програму і виявив бажання повернути дитину у сім’ю», – розповіла Ірина Дутчак.

Головна спеціалістка відділу з питань опіки та піклування міської служби у справах дітей Марина Сарнецька пояснює, що всі діти індивідуальні, ідеальних не існує. Доля дівчинки непроста, тож довелося залучати психологів навіть у патронатну сім’ю, адже там також була кризова ситуація – від неї теж вимагали вчитися. Але наразі є успіхи.

Марина Сарнецька акцентує, що випадки фізичного насильства трапляються в будь-яких сім’ях. В минулому у них було звернення і від дитини. Дівчинці було 17, вона проживала з татом, і між ними стався конфлікт. Після цього вона звернулася до спеціалістів із заявою.

За словами Ірини Дутчак, суперечки батьків дають можливість дітям маніпулювати. Бо ж не кожна дитина піде писати на свого тата заяву лише через те, що той пошарпав її за одяг. Втім, він свою вину визнав і проходив корекційну програму.

Посадовці підсумовують, що часто стикаються з випадком, коли люди не вміють слухати один одного. Соромляться звернутися до спеціалістів, а самі не можуть владнати конфлікт. Адже насильник є тільки тоді, коли є жертва. Не треба боятися того, що всі фахівці платні, адже є й безкоштовна анонімна допомога. Але щоб довго не шукати, можна просто зателефонувати в поліцію на номер «102».

Тетяна СОБОЛИК

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією NED.