Якось

ВЕРТОЛІТ

Знайомий розповів. Було це в ті часи, коли все потрібно було «поглибити» і «домогтися консенсусу». На міжнародній арені зміни: колишні ймовірні противники починали зустрічатися і навіть злегка дружити. А ось моєму приятелеві, капітану-вертолітнику Серьозі ледве не пришили спробу зірвати весь цей процес. Втім, про все по черзі. Корабель наш у той час бовтався в районі Перської затоки, чекаючи підходу танкерів, які в складі конвою входили в затоку і розбігалися по портах під розвантаження. На якорі, щоб уберегти себе від пияцтва та інших радощів, а також для підтримки бойового духу, так властивого морякам, ми різалися в волейбол на палубі, ганяючи м’яча, прив’язаного на жилці між двома щоглами. Одна з команд складалася з вертолітників-чорноморців, яких прикомандирували до нас на період бойової служби. Капітан Серьога грав у волейбол так само класно, як водив свою вертушку. У Перській затоці вже було неспокійно, і угруповання янкі якраз посилювалося черговим авіаносцем з кораблями підтримки і забезпечення. Кілька вертольотів облетіли місце нашої якірної стоянки. Звісивши ноги, смагляві (буду максимально політкоректним) американці знімали на камеру наші баталії. Про всяк випадок всіх, хто грав, попередили, щоб ми випадково м’ячем не збили дорожезний гелікоптер. Покружлявши, апачі взяли курс на південь. Ми зробили перерву в грі. Серьога на бувалому КА-25 помчав услід – на повітряну розвідку прибуває АУГ (авіаносна ударна група). Ми, команда суперників, побажали йому показати клас у пілотуванні. І він не підвів. Вертоліт зник за горизонтом, але незабаром наш розвідник повернувся і чітко припаркувався в центрі вертолітного майданчика. Серьога виглядав дещо збентеженим, про щось коротко пошептався з командиром авіагрупи, і вони, понуривши голови, рушили на доповідь в каюту командира ескадри. Проходячи повз нас, Серьога шепнув: скоро чекайте гостей. Гості не забарилися: з півдня все чіткіше проступали вежі фрегатів, есмінців і брила авіаносця. Нам була висунута претензія через небезпечне маневрування нашого вертольота. З’ясувалося, що спочатку Серьога віртуозно на малій висоті облетів кораблі АУГ, а потім пішов на таран авіаносця. Саме так здалося групі фотографів, що стояли на палубі. Серьога вийшов з піке на такій висоті, що кілька людей, покидавши камери, впали на палубу, а деякі і за борт (ось цього не стверджую – з авіаносця високо падати!). Через кілька хвилин телефон ЗАС розжарився. Серьога практично оселився в переговорній. Черговий адмірал ЦКП ВМФ, генерали авіації ВМФ, ВПС – всі вимагали докладної особистої доповіді. Капітан Серьога зовсім засмутився, коли черговий генерал з генштабу зажадав до телефону «того лейтенанта-нехлюя». Звинувачення росли, як снігова лавина: спочатку просте нехлюйство, далі – більше. У найближчі дні передбачалася «зустріч у верхах», а тут вояка в особі Серьоги суне палиці в колеса мирному процесу. Мудрий командир ескадрильї, незважаючи на вимагання подробиць, обмежився короткою доповіддю: «Капітан С. здійснив повітряну розвідку АУГ і продемонстрував при цьому переваги техніки». Схоже, що саме так і доповіли. На самому верху сказали – молодець! Правда, нагороду не дали. А Серьогу ми привітали з поверненням капітанського звання і побажали більше в світову політику не «влітати».

І взагалі..

Вечір. Болото. Сльота. Понурий стрій полонених червоноармійців мнеться перед тачанкою Нестора Махна. Батько полірує нігті алмазною пилкою і командує своїм хлопцям: «Цього розстріляти! (Постріл, зойк, звук тіла, що паде). І цього теж розстріляти! (Постріл, зойк…) Цього повісити… Цього розстріляти…» Почувши вирок, черговий червоноармієць падає на землю і починає битися в істериці з криками: «Ні, ні! Не хочу, не треба!» – «О, а цього не треба. Він не хоче».