У колекції прикарпатця Руслана Руска десь понад дві сотні різних футбольних шарфів. Він збираєїх від початку 2000-х років. А зараз шкодує, що не почав цього робити раніше.

Руслану 41рік, він співвласник туристичної компанії. Чоловік дуже любить подорожувати і наголошує, що ці шарфи для нього – це спогади, мірила емоційної пам’яті про мандрівки. Про будь-який екземпляр із колекції він може розповісти – де, коли і за яких обставин став його власником. Першими були шарфики українських команд. Їхня особливість у тому, що здебільшого вони «ігрові», тобто виготовлялись для конкретного матчу.

Згодом під час подорожей прикарпатець почав активно відвідувати місцеві футбольні матчі і там обов’язково купував такі сувеніри. Так і з’явилась його вже чималенька збірка.

«У мене цеперетворилося на таку собі ідею-фікс. Навіть якщо я не йшов на матч, то мав привезти собі на згадку шарф з міста, в якому був», – зауважив Руско.

Здебільшого такі сувеніри можна придбати у фан-шопах або на стадіонах. Але Руслану також траплялося обмінювати шарфи або шукати інші оригінальні місця для їх покупки. Наприклад, важко дістався прикарпатцю сувенір із португальського міста Понта-Делгада,що на Азорських островах. Він пішов на гру місцевої команди «Санта Клара», проте купити шарф ніде не міг, бо фан-шопів у місті не було. Тоді Руско зайшов у кафе, на стіні якого саме висів потрібний атрибут. Руслан захотів викупити шарф, але йому відповіли, що той не продається, бо це подарунок футболіста. Прикарпатець запропонував за сувенір 50 євро, хоча його реальна ціна десь 6-7 євро. Працівники бару порадились і таки вирішили віддати шарф Руску, щоправда, за 20 євро.

Інший випадок трапився у 2017 році в Ісландії. Руслан з друзями, самі того не підозрюючи, оселились біля стадіону. Одного вечора вони почули якийсь галас, і виявилось, що поруч відбувається футбольний матч, змагались жіночі команди. Руско захотів купити шарф з цієї гри, але ніде не бачив продавців сувенірів. Залишився єдиний вихід – викупити або обміняти його у вболівальників. Тоді продати свій шарф погодились двоє дівчат. Руслану довелось заплатити за нього 2000 крон. «Їм це було не так важливо, а я отримав те, що хотів», – згадує прикарпатець.

Шарфи для Руска дуже пам’ятні, тому він готовий на все заради їх придбання. Головне у цих сувенірах –не сама їх наявність, а їхня історія. Тому здебільшого Руслан купує їх сам, але іноді такі подарунки йому роблять друзі – привозять замість магнітиків із мандрів.

Футбольні атрибути, які прикарпатцю вдалось виміняти, особливо цінні для нього, адже вони мають найцікавішу історію. Саме тому, коли Руслан вирушає у чергову подорож, то бере із собою шарфи для обміну. Мова йде не про частини його колекції, а про якісь новенькі шарфики. Останнім часом Руско для таких справ часто купуєшарфи франківського «Прикарпаття». Проте такі обміни – справа непроста, бо для багатьох футбольних фанів це справжня реліквія, з якою вони можуть ходити на матчі упродовж багатьох років.

«Взагалі будь-який шарф не проблема купити. Його можна, наприклад, замовити в інтернеті. Якщо захотіти, то за тиждень можна отримати хоч 15 тисяч шарфів. Та в мене немає такої мети. Мої шарфи повинні мати історію. Я пам’ятаю, як всі вони у мене з’явились. От є у мене чимало канадських та американських шарфів, а я у цих країнах не бував. Мені їх просто друг передав, і я це пам’ятаю», – каже Руско.

Так сталось, що є у Руслана не тільки футбольні шарфики. Якось він випадково придбав хокейний шарф шведського клубу «Юргорден». Руско переплутав цю команду із однойменним футбольним клубом. Він не зауважив на шарфі надпис «Ice hockey club», побачив це вже тільки вдома. «Після цього випадку я зняв обмеження на суто футбольні шарфи. Тепер у мене є шарфики з бейсболу, американського футболу та регбі», –сміється він.

Крім того, у нього є футболки «з плеча», у яких футболісти виходили на ігри. «Я цим не пишаюсь, але маю навіть футболку Ярослава Ракицького. Та отримав її ще до того, як він поїхав грати у Росію», – зауважує Руско. Найбільш пам’ятною для Руслана є футболка португальця Мігеле Велозу, який раніше грав за «Динамо». В одній із ігор Велозу, забивши гол, замастив футболку об траву на газоні. Згодом Руслану вдалось отримати її, зелена пляма на ній так і не відіпралась.

«Взагалі футбол – це моя пристрасть №1. На ігри нашої національної збірної я останніми роками завжди їздив, і на всі чемпіонати також. Навіть на відбіркові матчі.Скажімо, в мене є ігрові шарфи з усіх матчів нашої збірної на Євро-2016», – зазначає прикарпатець.

Зараз шарфи із колекції Руслана Руска стоять у нього вдома в пакетах. Там вони чекають свого часу. А він прийде, коли чоловік втілить свою мрію в життя та відкриє спортивний паб. У ньому він хоче об’єднати дві важливі для нього речі: футбол та інше хобі – колекціонування віскі.

«Я буду стояти за барною стійкою, наливати віскі та розповідати різні байки людям, показуючисвої колекційні шарфи на стіні. Вони будуть невід’ємною частиною мого пабу», – мріє Руско.

Людмила ОЛЕНЮК