Біографічний, драма

Режисер: Майкл Алмерейда

У ролях: Ітан Хоук, Ів Х’юсон, Ханна Гросс, Кайл Маклахлен, Джим Гаффіген

Нікола Тесла (Ітан Хоук) – талановитий учений, який емігрував до Америки з бідної Східної Європи – працює на заводі великого винахідника Томаса Едісона (Кайл МакЛоклен), який, правда, не дуже цінує видатного інженера. І, що найприкріше, повністю заперечує важливість відкриття змінного струму, можливості якого так розбурхують Теслу. У результаті вчений звільняється і вирушає у вільне плавання, яке, зрозуміло, буде непростим.

Нікола Тесла – людина, чий образ і чиє життя дуже складно інтегрувати у формат академічного байопіка. Він давно вже не просто великий фізик і інженер, він міф, нав’язлива ідея, таємниче ім’я з підручників, навколо якого невпинно складаються конспірологічні теорії і всякого роду легенди. Не дивно, що і в мистецтві Теслі нібито набагато комфортніше бути фантастичним суб’єктом або навіть джерелом цієї фантастики, яким він і постає в «Престижі» Нолана (його там ще й грає Девід Боуї, що само по собі фантастично). Всякі ж спроби Теслу олюднити і приземлити в попкультурі неминуче відправляють його на сюжетну периферію – як у недавній «Війні струмів», де сербський учений з’являється епізодично і є радше інструментом, ніж героєм.

Режисер «Тесли» Майкл Алмерейда, відомий у вузьких синефільських колах американський індіавтор, дуже добре усвідомлює специфіку свого персонажа. Для нього всі темні діри в біографії Нікола не проблема, а відправна наративна точка. Фрагментованість історії Тесли стає повноцінним авторським прийомом: ми бачимо яскраві шматки його життя, ту саму «Війну струмів», роботу в Едісона, масштабні, напівміфічні експерименти в Колорадо, але все це нібито невлад, без чіткого скелета і магістралі. Але насправді очевидно, що в цій видимій ентропії і є головний ключ для розуміння «Тесли» – і фільму, і людини. З одного боку, з таким підходом Алмерейда намагається розповісти дивну біографію вченого нібито від першої особи, проникнути в його спосіб мислення, в гарячковий, сумбурний, киплячий геніальний мозок, що сприймає просторово-часові умовності інакше, ніж ми з вами, прості обивателі, тому виникають оптичні та наративні спотворення, дефекти, артефакти. З іншого – він дистанціюється від постаті Тесли і його рідного хронотопу, кінематографічно зазначає, що знімає кіно саме з «сьогодні»: звідси і театральні, підкреслено нереалістичні декорації, і абсурдні сцени, де сучасність проривається в минуле – Едісон посеред вечері дістає айфон, а Нікола починає співати «Everybody Wants to Rule The World».

В Алмерейди як автора завжди було дві головних пристрасті і два основних об’єкти для кінематографічного осмислення: перший – це гнучка, крихка свідомість людей («Марджорі Прайм», «Експериментатор»), другий – осучаснені класичні сюжети («Цімбелін», «Гамлет»). У «Теслі» паралельно існує і те, й інше, виходить, що сам учений дивиться на себе з іншого часу. В одній важливій і явно фантастичній сцені Нікола знайомиться з новим винаходом Едісона – кінетоскопом і страшенно вражений побаченими там рухомими картинками. З огляду на це цілком можна припустити, що весь фільм – пророча фантазія Тесли (загалом відомого своїми технологічними пророцтвами) на тему того, як би виглядало кіно про нього самого. Припущення це, звичайно, дике, та й виходить із несимпатичної сфери герменевтики. Набагато простіше було б звинуватити Алмерейду в певному акціонізмі і позерстві – тим більше, що причин для цього у фільмі повно. Але навіть якщо взяти за факт, що «Тесла» – кіно акціоністське, то акціонізм цей хоча б цікавий. Так, можливо, режисерові тут важливіше показати себе, ніж власне Теслу, і, зрештою, це прагнення цілком зрозуміле: everybody, дійсно, wants to rule the world.