Днями

МИТНИЦЯ

Знайомий недавно отримував кілька поламаних iPhone 3G (на запчастини). На митниці вирішили «нагріти руки», нагло виписавши йому рахунок на розмитнення, як за нові iPhone 4G. Він, ні слова не кажучи, пішов у банк, оплатив, взяв свідків і пішов на митницю. Там, віддавши квитанції і отримавши вантаж, обурився: «Де мої нові 4G?!». Йде розгляд справи. Знайомий отримує нові 4G або компенсацію. Урок він дав хороший – на замітку тим, хто отримує і розмитнює.

Якось

ПЕРУКА

Знайомий розповів:

– Тривалий час не стригся, відпустив довгу шевелюру і таким зарослим надокучив нашим охоронцям на прохідній. І ось у святкові дні після Нового року вирішив постригтися, при цьому дуже коротко! З’являюся на прохідній і усіх дивую наповал: «Щось у Вас не так, і не зрозуміємо, в чому справа?» «Не хвилюйтеся, – кажу їм, – все добре! Просто перука у пранні». Це викликало жвавий сміх охоронців, а той з них, хто був лисий, заявив: «А моя перука вже десятий рік у хімчистці!»

Колись

САМОГОН

Може і байка, але мій сільський дядько розповідав, як очевидець. Справа була років тридцять тому, в самий розпал боротьби з пияцтвом і самогоноварінням. Приїхала міліція до одного діда – сусід на нього “настукав”. Заходять до хати. Інспектор приступає до вмовляння господаря, щоб той здав самогон. А водій, місцевий, просто так походжає. Дідок уперся на своєму: “Немає в мене нічого! Хочете, обшукуйте!” Інспектор злиться, починає шукати, метається туди-сюди. А водій на лавочці вмостився. Його справа – кермо крутити. На лаві стоять два відра для води. Зверху дощечками прикриті, і кухоль, щоб пити. Водій з найближчого відра кухлик зачерпнув, напився і сидить собі. У відрі тому – домашнє вино, яблучне, на воду лиш з вигляду схоже. Господар, старий партизан, здалеку зауважив “газик”, що наближався до його двору, воду швидко вилив і “продукт” туди перелив. А водієві винце сподобалося! Він посидить-посидить, та й зачерпне ще. Смакує не поспішаючи. І мружиться від задоволення, дивлячись, як інспектор мимо бігає. Інспектор усюди лізе, а знайти не може. Втомився, спітнів і злиться. Адже навіть запах є, десь поруч воно, а от де – незрозуміло. І ще цей водій! Чого він так єхидно посміхається? Нарешті інспектор зупиняється біля нього: “Дай-но і мені напитися!” Водій незворушно зачерпує йому з відра. Інспектор випиває і рукою махає. Досить, мовляв, від’їжджаємо. Виїхали з села, інспектор чує – знову підступ. Водій кермує якось кривувато, та й запах від нього характерний. «Ти де пив?!» – «Там само, де і ти… І чиста ж правда. Пили разом. Тільки з різних відер. Машину, звичайно, миттю розвернули і назад. Повернулися, а на тій лавочці вже два відра води стоять. Знай наших!

І взагалі…

Одна літня подружня пара святкувала золоте весілля. За загальним сніданком дружина подумала: «Ось вже 50 років, як я намагаюся догодити своєму чоловікові і завжди віддаю йому окраєць з хрусткою скоринкою. А сьогодні я хочу, щоб цей делікатес дістався мені». Вона намазала собі маслом верхню скоринку хлібця, а другий шматок, м’якушку, віддала чоловікові. Всупереч її очікуванням, він дуже зрадів, поцілував їй руку і сказав: «Дорога моя, ти принесла мені сьогодні велику радість! Ось вже більше п’ятдесяти років я не їм м’якушки, хоч її найбільше люблю. Я завжди думав, що вона повинна діставатися тобі, бо ти її так любиш».