Нам завжди хочеться сказати – нам. У цьому щось є. У цьому те щось, яке є всім. Ми повинні казати –мені. Я повинен казати – мені. Мені хочеться казати – нам. Нам хочеться казати нам.

 

Досить подумати. Досить подумати про Трійцю. Досить трохи довше подумати про Трійцю, щоби побачити, що її суть в тому, що це – суть. Той потяг, який є буттям. Суще, яке має єдину потребу – відбутися.

 

Досить довше подумати про Трійцю, щоб побачити, що її суть повторюється у всьому. Досить довше подумати про себе, щоби почати думати про Трійцю.

 

Знаючи всі анатомічні і механічні особливості жука, знаючи його генетичний код і молекулярну будову, ми не знаємо, для чого він летить. Ми не знаємо, навіщо політ.

 

Все, кожна окрема деталь, аж до найменших, має одну потребу – співіснувати, доторкатися, не бути самому.

 

Те, що саме, не існує. Потрібний другий. Але ніхто не може відчути і зрозуміти іншого так само, як він сам. Себе ж він відчуває лише тоді, коли є хтось інший. На місці їхніх спів відчуттів виникає третій, який не є ні першим, ні другим. Тоді вони творять одне. Те, що насправді існує. Нічого немає одного. Один – це спрощення, слово, яке саме також не існує.

 

Трійцю будь-чого важко збагнути, бо вона вже не річ, яка отримує назву, а контакт без синонімів. І всі троє окремо існують заради контакту.

 

Я, моє речення текст, ціла мова, з якої я вихопив текст. І найсуттєвіше в цьому – контакт. Будь-який. Решта не таке вже важливе порівняно з тим, що він є. Порух, який спонукає до доторку.

 

Найбільше нам хочеться триматися того – що ми створені за Його подобою. Тобто Він – подібний на нас. Тобто, насправді, на мене. Тобто ми доторкаємося. І я Йому потрібний, щоби Він був сущий, щоби Він не був один-втрьох. Тому я приречений думати про Його-свою сутність.

 

Можу собі уявити, переносячи на свій рівень, як вони – Трійця – утворюють єдність контакту, спілкуючись між собою. Безконечний обмін думками, який стає відчуттям, і це виявляється найголовнішим результатом і мислення, і знання, і могутності, і обміну. Відчуття буття, яке, власне, і є любов»ю. Уявляю собі, як Бог хоче, щоби його любив Бог, як Йому потрібна Божа любов.

 

Наше мислення – лиш виявлення зв»язків, яке, будучи зв»язком, не може знати для чого зв»язок . Нестримний потяг, який є доторком до того, щоби було те, до чого можна доторкнутися. Ми потрібні для того, щоб ловити думки, контактом оживляти контакт.

І від цього контакту самому бути.

 

Думати значить любити.

 

Очевидно, що Богові потрібно, щоби ми просто думали. Тому він нам сказав про Трійцю. щоби думання не дало результату у нашому, лінійному, розумінні. Щоби ми не перестали думати –доторкатися-любити.

Зрештою поняття Трійці тримає нас так само, як і смерть. Це той поріг, про який ми можемо тільки думати. І лиш переступивши його – знати, як жити далі.