Прізвисько «таратайка» «Волинянці» ліплять ті, хто ніколи із нею не знався. Інші, кому випала можливість пройти на цій машинці як не вогонь, то воду, ставляться до ЛуАЗів з повагою. І навіть із ніжністю. Як-от пан Юрій – «шеф» прикарпатських «Волинянок». «За вісім років роботи всі «жабки» області пройшли через мої руки», – стверджує чоловік. Що він із ними робить? Перетворює.

 

Український всюдихід

«Тридцять років ходу для «Волинянки» – не вік. Ця суперпрохідна машина у своїй ціновій категорії на наших дорогах не має конкурентів», – вважає пан Юрій. Аргументує: ЛуАЗ початку 1990-х можна придбати за 1200-1300 доларів. Плюси цього авто чоловік назве, хоч би й уночі розбудили. «Вперше в радянському автопромі саме на ЛуАЗі запрацювала система регулювання кліренсу, – перераховує чоловік. – Задній міст отримав блок диференціалу. Кожне колесо – понижений редуктор. Низькообертовий двигун МеМЗ-969, 30 к.с., розроблений на основі двигуна BMW, штовхав 900-кілограмове авто по нашому бездоріжжю. І не тільки. У прикарпатських селах із «Волинянкою» будуються. Нею орють городи і збирають картоплю. Вона досі працює з лісниками, геологами й лікарями, хоч не випускається вже 15 років».

Характеристики кожної моделі, яка сходила з конвеєра Луцького автозаводу з 1967-го і до 1995-го, чоловік тримає в голові. Він працював на підприємстві і знає не тільки авто, але й усі перипетії довкола популярної «жабки». Перший автомобіль ЛуАЗ-967 був, як і багато що в Радянському Союзі, військовим. Його, розповідає пан Юрій, зробили всюдиходом, придатним для транспортування поранених. Машина також уміла десантуватися: підвіска витримувала удар, коли вона приземлялася на парашуті. До того ж, авто плавало – за рахунок гребного ефекту коліс. ЛуАЗ добре показав себе під час військових дій у Кореї, куди СРСР експортував техніку.

Цивільна історія «Волинянки» почалася як передньопривідна. Тільки у 1971 році на серійне виробництво став позашляховик. Між іншим, у 1978-му на міжнародному автосалоні в Турині (Італія) ЛуАЗ-969 увійшов у десятку найкращих авто Європи. А у 1979-му на міжнародній виставці у Чеських Будейовицях (Чехія) отримав Золоту медаль як один із найкращих автомобілів для села.

Наприкінці 1980-х були спроби оновити «Волинянку». В 1991-му випустили її легкову версію – ЛуАЗ-1302 з «таврійським» двигуном, 53 к.с. Авто стало значно «тихішим», на 20% скоротився розхід пального. Машину розбирали “на ура”, згадує пан Юрій. Керівництво підприємства оголосило про успіх. На цій хвилі у 1994-1995-му завод видав ще кілька новинок. На військове замовлення – кілька тисяч всюдиходів-«амфібій». Та ще 500 експериментальних моделей на базі 1302-ої: міні-вантажівки ЛуАЗ-13021, що йшли як «швидкі», «хлібовозки» тощо, «пляжний» джип ЛуАЗ-1302-05 «Форос». Молодіжно-хіповська «Волинянка» була кабріолетом, мала дуги безпеки, під капотом – дизель «Lamborghini-LDW 1404» 34 к.с., 4х4, брала 400 кг вантажу. Кліренс – 280 мм. Максимальний кут підйому – 60 градусів, глибина броду – 0,5 м. Розхід пального – 7,7 л на 100 км. Вражав технічними характеристиками й ЛуАЗ-1901 «Геолог» – дизельний всюдихід, плавучий, з колісною формулою 6×6. Новинки розмели, як гарячі пиріжки. А за тримостовим авто у версії 1301 досі полюють багаті дядечки.

Жертва конверсії?

З 1998-го Луцький автозавод виконує окремі вузли для китайського та корейського автопрому. Зокрема, для «Hyundai». А бренд і обладнання «Волинянки» начебто викупила Росія. Принаймні, невеликі партії вантажних ЛуАЗів моделі 13021 вряди-годи складають на «Об’єднаному Калузькому автозаводі». Там, де осіли два «автомонстри» – Автомобільний альянс «Peugeot-Citroen-Mitsubishi» та група «Volkswagen AG».

«Ще не так давно на «Волинянку» був шалений попит із Тюмені, – розповідає пан Юрій. – Щоби купити машину, в чергу записувалися. Переплачували за неї в два-три рази. Тепер багато їх стоять на Півночі по селах. Кажуть, бракує запчастин. А у нас деталі продовжують робити. Частково – кооперативи і малі підприємства у Луцьку. Наприклад, шиють тенти. Виготовляють пластикові кузови. Окремі комплектуючі – до двигунів, трансмісії тощо – робить Запорізький автозавод. Робить переважно на замовлення. А вони є. Дрібні партії запчастин запитують з різних регіонів Росії. З нашого боку постачання «прихопили» приватні підприємці – переважно ті, хто працював на заводі й зберіг зв’язки з виробництвом та канали продажу».

Що ж мало статися, щоби вигідну справу, ще й із перспективою, взяли й поховали? Усе списують на конверсію, пояснює пан Юрій. Мовляв, військове авто мусило стати виключно цивільним. А як цивільне воно, начебто, не могло існувати. Хоча до випуску готувалася нова, джипова, версія «Волинянки». Цей прототип серійного авто ЛуАЗ-1301 був презентований на виставці SIA у 2004 році. А вже у 2005-му один із його авторів, голова спостережної ради заводу Володимир Гунчик публічно заявив, що виробництво власного джипа для підприємства буде збитковим. Що модельна «лінійка» «Волинянки» давно застаріла і не може мати продовження. І це при тому, що досить дешеві луцькі позашляховики мали цілком пристойний вигляд і масу прогресивних опцій. Наприклад, регульовану висоту підвіски.

Унікальним, як на початок 2000-их, був і повнопривідний тримостовий пікап підвищеної прохідності, створений на базі 1301. (Докладно на http://www.luaz-photo.narod.ru/luaz.html). Ця машина могла бути повноцінним сімейним автомобілем, непоганим утилітарним варіантом для села, авто для активного відпочинку. Її вартість, залежно від комплектуючих, планувалася від 3-х до 4-х тис. доларів. «Якщо глибше вивчити ситуацію, видається, що цей проект поховали навмисне, – зазначає пан Юрій. – Певно, позбавлялися конкурентів і розчищали місце під імпорт…»

«З ЛуАЗами в Росії зараз ситуація…- пише на одному з «позашляхових» форумів москвич Олександр. – Ціни ростуть нереально швидко. «Вбитий» 969-ий коштує від 2,5 тис. баксів, на ТПК ціна починається з 5 тис. Поняття «торг» узагалі немає. Серед покупців учиняється аукціон. Ціна зростає. Як при такому розкладі виробництво може бути нерентабельним, не зрозуміло… А з питанням запчастин узагалі окрема тема. Стартова ціна колеса – від 100 «зелених» за б/у…»

Конструктор для дорослих

«З власного досвіду знаю, що з неоковирної серійної «Волинянки» можна зробити сучасний джип», – каже пан Юрій. І демонструє фото своїх, як він наполягає, любительських витворів. «Тюнінг «Волинянки» вимагає менше грошей, аніж УАЗу чи «Ниви». Але потребує значно більше часу й майстерності, – розповідає чоловік. – Це авто любить хорошого слюсаря, і любить його після кожної поїздки. Зате працювати з ним – саме задоволення, настільки авто «пластичне». Як це? Пан Юрій пояснює на прикладі класичного ЛуАЗу-969, що оновленим бігає по Франківську.

Модернізована «Волинянка» належить професійному водію. Її тюнінг коштував близько 10 тис. доларів. Авто оснастили дизельним двигуном з Volkswagen і отримали розхід пального 5 л на 100 км (до «Волинянки допасовують двигуни ВАЗів, Audi, Mitsubishi), посилили підвіску, встановили дискові передні і задні гальма з Mazda, змінили «рульове» на Mercedes-івське (з гідропідсилювачем), панель приладів – з Audi. Плюс люк, сигналізація, електропакет, шумоізоляція та утеплення кузова, посилений бампер з електричною лебідкою. Кузов має два пасажирських місця, пластикове заводське покриття. Пофарбований у перламутр. «Дуже комфортний салон, – зазначає пан Юрій. – Абсолютно не чути двигуна. Що стосується прохідності, то можна ще трохи схитрувати: колеса діаметром 29 дюймів роблять дорожній просвіт у 420 мм. Вражає?» Та наповал.

Наталія КУШНІРЕНКО