У центрі реабілітації диких тварин у кожного своя доля і своя історія. Хтось залишився без батьків, бо їх вбили браконьєри, у когось стихія зруйнувала дім, а є й такі, кому ще змалку доводилося розважати публіку. Тепер всі ці 180 звірят мають нову домівку, де про них піклуються. У кожного тут свій раціон, свої розваги та власне житло, яке максимально схоже до природних умов.

У Галицькому національному природному парку, який було створено у 2004 році на площі 14 684,8 гектара, спершу оберігали та відтворювали лише рослинність. А з 2007 року тут функціонує центр реабілітації диких тварин, де виходжують звірів, які потрапили в біду. Їм створюють належні умови перебування, максимально наближені до тих, які були у дикій природі.

У центр приймають тільки хворих або скалічених при різних обставинах, а також молодих тварини, які не можуть самі добувати їжу, а в дикій природі приречені на загибель.

Тут ведеться журнал спостережень за поведінкою тварин у неволі, проводиться їхнє щеплення і лікування. Після реабілітації на волю випускають лише тих тварин, які зможуть вижити в природних умовах.

Допомогти тим, кому це потрібно

Сьогодні у парку налічують близько 180 тварин. Усі ці мешканці дуже різні між собою. Є копитні, є хижі дрібні та крупні. З ратичних є олень благородний, муфлон європейський і навіть бізон американський.

А от з дрібних хижих – куниця лісова й лисиця звичайна. З великих хижих у парку можна завести дружбу з бурим ведмедем або вовком. Також тут є група хижих птахів – як дрібних, так і великих. Навіть нічні птахи тут живуть. Парк дав притулок чотирьом видам сов – вухатій, сірій, довгохвостій і сичу хатньому. Ще з хижих птахів є представники родини яструбиних – канюк звичайний, канюк степовий, підорлик малий, орел.

Як розповідає начальник сектора реабілітації диких тварин Галицького Національного парку Андрій Гембарський, усі тварини, яких можна побачити у парку, здебільшого туди привезені людьми. Звірі, яких приносять, бувають покалічені. А бувають такі, що залишилися без батьківської опіки.

«Буває, що внаслідок якихось погодних умов, дощів чи буревіїв падає дерево з гніздом. Воно руйнується, а звідти випадають маленькі пташенята. А летіти їм чи шукати їжу самостійно ще зовсім рано. Адже батьки не були з ними достатньо часу. Люди знаходять таких бідолах і приносять нам», – каже природоохоронець.  

Зараз на реабілітації перебуває понад 40 лелек. Це в основному покалічені птахи, деякі – випали з гнізда. Цю зиму вони пробудуть тут. Для них навіть зробили зимувальні будиночки. Там для них є їжа і місце, щоб поспати. Якщо буде потреба, їхнє помешкання можуть навіть обігрівати.

«Цього року випустили близько 10 лелек, – каже Андрій Гембарський. – Але більшість залишилися в нас. Є ті, які по парку літають, але відлітати у вирій вже запізно, тож вони будуть з нами. А коли повернуться з теплих країв інші особини, то молодші підуть з ними в поля і утворять групу. І уже полетять на наступний сезон».

Лікування і раціон

Андрій Гембарський зазначає, що процес реабілітації залежить від кожної тварини – все індивідуально. Багато важить її вік, виходжувати малечу треба довше.

«Такі тварини повинні відгодуватися у нас до зрілості. Якщо вони будуть здоровими, ми їх випускаємо в дику природу. За їхнім станом стежить  ветеринар, проводиться спостереження», – зауважує начальник сектора реабілітації диких тварин.

Також для кожної тварини є розроблені спеціальні раціони, які базуються на тих, якими користуються у великих зоопарках – Київському, Харківському, Рівненському. Добирати харчі допомагає ветеринар, з огляду на стан тварин.

«В Україні ми були одними з перших, першопрохідцями цієї справи, тому самі вчилися, як усе правильно організувати, – підкреслює Андрій Гембарський. – А уже зараз центрів реабілітації є багато. Серед них є і приватні, і такі, що спеціалізуються тільки на певному виді тварин. Наприклад, «Синевир» – це місце для бурих ведмедів. У Львові є «Вільні крила», де утримують різних птахів. От за кордоном такі центри – це уже зовсім не новинка».

Історії врятованих

У центрі реабілітації кожна тварина має свою історію. Наприклад, олень Цезар прибув до парку із села Тухлі Львівської області. Привезли його дуже маленьким, у багажнику автомобіля. Йому було 3-4 дні.

«Що трапилося з його батьками, сказати ми не можемо. Дитинча знайшли на городі, на околиці села. Передали нам. Довелося годувати його молоком з дитячої пляшечки. А зараз він уже красень, став дорослим, йому уже йде 9-й рік», – з усмішкою розповідає Гембарський.

Лелек, яких так багато в парку, теж приносять люди. Бачать, що птах не відлетів. І телефонують у центр реабілітації, просять прийняти. Звісно, ті не відмовляють. Беруться доглядати за птахами. А от лисиць уже не можуть приймати, бо їх у парку аж сім, а це багато.

«Ще у нас живе ведмедиха Діна. Вона народилася у дикій природі, її маму вбили браконьєри. Її ще ведмежам забрали до приватного цирку. Тримали в малій клітці. Щоденно муштрували для розваг невибагливої публіки», – каже чоловік.

Коли Діна стала дорослою, то вже не підходила для цирку. Гастролюючи Україною, цирк-шапіто залишив Діну та іншого ведмедя Жору у звіринці Херсона. Вони разом дорослішали у клітці. З часом почали народжувати ведмежат, яких ледь не з самого народження продавали в цирк.

З часом у життя Діни втрутилися місцеві зоозахисники, зупинивши цю торгівлю ведмежатами. У 2017 році ведмедів перевезли до Галича. Зараз вони можуть плавати у басейні, будувати барлоги, гратися, ховатися від відвідувачів та навчатися. Тільки голова цього сімейства Жора не встиг переїхати до Галича. У 2017 році він помер в залізній клітці у Херсоні.

Андрій Гембарський пояснює, що їхній центр – це зовсім не зоопарк.  Адже тут для звірів зробили великі площі, а середовище наближене до звичного для них. В якому, власне, й повинні жити звірі.

Ріта БОДНАР