«На вершині гори Ігор змерз. Його товаришка Ліза запропонувала зігрітися, як це інколи роблять дорослі, спробувавши глінтвейн – напій, що містить алкоголь. Як має вчинити Ігор? Змоделюйте поведінку дітей». Ні, це не початок казки чи якогось горору. Це 91-а сторінка підручника «Я досліджую світ»: підручник інтегрованого курсу для 3 класу закладів загальної середньої освіти (у 2-х частинах) / О. В. Волощенко, О. П. Козак, Г. С. Остапенко. – Київ: Світич, 2020. Він рекомендований Міністерством освіти і науки України (Наказ від 21.02.2020 р. № 271). Цей підручник, як написано у ньому, «отримав високу оцінку експертів і став одним із переможців конкурсного відбору підручників для 3-го класу».

Завдання про гори і глінтвейн знайшла не я, його скріни та фото облетіли за кілька днів всю небайдужу спільноту. Хтось обурювався, хтось обзивав тих, хто обурювався, старомодними і тупими, мовляв, чому, якщо діти бачать, як випивають батьки, – це ОК, а в підручнику про це читати – не ОК?

Коли я читала ті всі дискусії та гортала підручник «Я досліджую світ», мені згадалося «вікно Овертона». Це модель зміни наших уявлень про певні проблеми, описана американським електроніженером та юристом Джозефом Овертоном. На його думку, кожна ідея має своє вікно можливостей: від мовчання до широкого обговорення і закріплення законодавчо. Головне – правильний підхід. І будь-яка ідея із божевільної чи неприйнятної легко стає нормою.

Отже, що ми маємо? Підручник для третього класу із завданням, в якому третьокласники опинилися на вершині гори з глінтвейном. І питання: питимуть чи не питимуть? Тобто дівчинка 9 років, Ліза, приготувала глінтвейн або десь його купила, або десь вкрала, і двоє малих дітей, які тепло не одягнулися, видерлися самі на гору без батьків, дорослих? Піднімалися, мабуть, на підйомнику, ніхто їх не спитав, чого ж вони самі і роздягнені? Де логіка? Бодай якась?

Я щаслива, що мій син не вчився за цим підручником, я неймовірно щаслива, що йому вчителька не пояснювала, що таке глінтвейн і чому треба грітися ним, а не теплим одягом, дружніми обіймами і гарячим чаєм. Але мене лякає, що буде у підручниках, за якими колись можуть вчитися мої внуки. Якщо ми з дітьми у третьому класі вирішуємо, варто чи не варто пити глінтвейн, то де є гарантія, що у підручнику для третього класу через кілька років ми не наштовхнемося на завдання, в якому, наприклад, дівчинка Ліза вже пропонуватиме не глінтвейн пити, а, наприклад, викурити самокрутку з марихуаною? А чого ж ні? Згадайте «вікно Овертона»: якщо ми з дітьми говоримо про те, що іноді роблять деякі дорослі, то чому не поговорити і про це? Іноді дорослі вживають наркотики, а ще іноді вони грабують і вбивають. То чому ж дітей у третьому класі не познайомити з такими реаліями? Ще й з картинками. Але зізнайтеся собі: ви точно хочете, щоб це було у шкільних підручниках? Тобто про Голодомор, репресії, національно-визвольну боротьбу не можна, бо це засмучує і лякає дитину, а про алкоголь – будь ласка.

І річ не в тому, знає дитина, що таке глінтвейн, чи ні, а в дикості і безглуздості самого завдання. Нащо? Яка мета? Що той бідний змерзлий Ігор має відповісти Лізі? Особливо, якщо він не знає складників глінтвейну (а у 9 років може і не знати). І з чим дитина має вийти після виконання такого завдання? Їй точно потрібні ці знання? І річ не в тому, що та як її батьки роблять поза школою і на що вона дивиться, хоча і в цьому також.

Я фактично не вживаю спиртного. Моя дитина ніколи не бачила, щоб її мама пила алкоголь. Коли ми сім’єю ходимо до кав’ярні чи ресторану, ми не замовляємо ні вина, ні горілки, ні глінтвейну. Ми не гріємося алкоголем, коли змерзаємо. А якщо п’ємо глінтвейн, то безалкогольний (можливо, автори підручника не знають, що буває і такий). Вживання спиртного не є нормою поведінки нашої сім’ї. То для чого моїй дитині нав’язувати цю норму у школі? Зрештою, це один із проявів дискримінації щодо тих, які принципово не вживають спиртного або лікуються від алкогольної залежності. Так, такі завдання дискримінують своєю некоректністю, нетактовністю та обмеженістю. І справа не втому, що дитина у третьому класі знає щось чи не знає про алкоголь, а в тому, що дорослі не повинні формулювати так завдання. От і все.

Я не знаю, що відповів бідний змерзлий Ігор Лізі з краденим або купованим алкоголем (до речі, автори підручника знають, зі скількох років в Україні продають спиртне?). Скоріш за все, змерзлі перелякані діти плакали на вершечку гори і їм було не до глінтвейнів. Але щиро бажаю авторам цього підручника, його рецензентам, тим, хто присуджував якісь там нагороди за нього, щоб їхні 9-річні діти чи онуки ніколи не опинялися самотніми та змерзлими на вершині гори із пляшкою алкоголю і тим більше не пробували ним грітися.