Є у нашому світі дві категорії людей. Схема діяльності і тих, і інших проста – це захоплення важливих об’єктів або заручників, після чого висуваються вимоги. Ці вимоги, як правило, полягають у виконанні певних забаганок цих людей. В процесі вони відчувають себе головними, адже нарешті можуть когось контролювати і силою змушувати робити те, що вони хочуть. В разі невиконання звучать погрози, а страждають від цього всього невинні люди.

Як можна здогадатися, першою категорією є терористи. З ними наразі бореться весь світ – більш-менш успішно, хоча про перемогу говорити ще не доводиться. А другою, характерною чисто для України та Прикарпаття останніми роками, є ті, хто перекриває дороги. І з ними у нашій області наразі не бореться ніхто.

Перекриття доріг протягом останніх років стало на Івано-Франківщині чимось на зразок локального виду спорту. Влада не захотіла задушити це явище в зародку (мабуть, пам’ятаючи про події Майдану) чи вирішити ситуацію якимось іншим шляхом. Замість цього вимоги перекривальників постійно виконують. І такі речі вкладають у голови людей просту думку: «Он у тих вийшло. А ми що, гірші? Давайте теж щось перекриємо!»

Якось частково ще можу зрозуміти тих людей, які виходять перекривати свою дорогу, бо її не ремонтували вже десятками років. Звісно, ставати на захист чиновників, які набивають свої кишені замість турботи про благо громади і якість її доріг, я не маю наміру. Але навіть у випадку такої причини перекриття є один залізний аргумент: а чим завинили водії, які через акцію протесту не можуть вчасно доїхати туди, куди їм треба?

Але у 2020 році у нашій області вже кілька разів перекривали дороги з зовсім чудернацьких причин. Наприклад, восени у селі Боднарів Калуського району двічі чи тричі перекривали трасу національного значення. В одному з випадків жителі Боднарова виступали проти того, щоб їх приєднували до Калуської ОТГ. Хочеться спитати: а де ви були попередніх 5 років, поки йшла децентралізація і слухали абсолютно всіх? І якого біса ви вирішили, що через свій же промах маєте право заважати тисячам людей їхати міжнародною автодорогою?

На Косівщині, в селі Яворів, за тиждень теж двічі перекривали трасу регіонального значення. Кілька десятків людей стали на заваді сотням водіїв, фактично взявши їх у заручники. А все тому, що – вдумайтесь – хочуть, аби керівництво ОТГ призначило старостою того кандидата, якого вони висувають. Тобто, маючи суто політичну вимогу, люди не йдуть під міську раду чи під дім її голови, а чомусь йдуть перекривати дорогу. Що у них в голові і чи думають вони хоч про когось, крім самих себе, сказати вкрай важко.

А 1 грудня до Івано-Франківська на протест приїхали люди з Городенківського району. Вони перекрили одну з центральних вулиць обласного центру, бо у них між двома селами погана дорога, а голова ОДА, мовляв, забрав гроші на її ремонт. На чолі цих людей приїхав їх депутат обласної ради, який ще й озвучив всі вимоги (так, саме вимоги!) на сесії.

Тут постає одразу кілька питань. Яке відношення тут взагалі має Франківськ до сіл Городенківщини? Чого, крім ненависті франківських водіїв, блокувальники планують добитися? Чому, маючи претензії до голови обласної адміністрації, вони не йдуть пікетувати саму ОДА чи будинок її керівника? А ще особисто мене обурює бездіяльність поліції, яка лише «проводить роз’яснювальну роботу з учасниками акцій протесту». Нагадаю, що блокування дороги – це цілком реальна стаття Кримінального кодексу з цілком реальним тюремним строком, який світить блокувальникам. Точніше, мав би світити, якби поліція мала намір застосувати цю статтю.

Шановні (дуже намагаюсь писати ввічливо) протестувальники і перекривальники! Запам’ятайте раз і назавжди одне з основних правил демократії та вільного суспільства: твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншого! У вас, звісно, є право на протест та на вибір форми цього протесту, однак у водіїв є право проїхати дорогою, бо вони теж люди і теж мають свої справи. Хтось може поспішати на літак, потяг чи важливу зустріч, хтось півроку не бачив родину, важко працюючи на заробітках, і ще кілька годин не зможе обійняти дружину через чергову акцію з перекриванням доріг. Знаєте, як довго тягнуться такі години?

І зрозумійте насамкінець. Ви добиваєтесь, щоб ваші вимоги врахували. Але навіть найбільш справедлива вимога, до виконання якої змушують силою, перетворює акцію протесту на справжній тероризм і насильство. Це лише підвищує градус ненависті в суспільстві, який зараз і так високий. А ще ви показуєте водіям (а це сотні і тисячі людей, які змушені стояти в кількагодинних заторах), що вам начхати на їхні потреби і справи. То чому ж цим людям не має бути начхати на ваші біди?

А замість підсумку просто повторю згадану вище фразу, одну з найважливіших у світі. СВОБОДА ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ТАМ, ДЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ СВОБОДА ІНШОЇ!

Тарас ВОЛОШИН