Про Франківськ Андрій Костишин вміє розповідати «без води» і з гумором, його екскурсія може тривати від кількох хвилин до десяти годин – все залежить від захцянок туристів. А вони здебільшого хочуть просто відпочити, не забиваючи собі голову історичними датами і фактами.
«Буває, розпинаєшся, суперово розповідаючи про опришків, про визвольний рух, і тут наприкінці турист вбиває наповал: «А якщо реально, то хто вони, ті опришки?» – сміється Андрій.
Він хоч і працює стоматологом, але чи не весь вільний час віддає екскурсіям. Має купу цікавих історій про гуцульський сервіс та іноземців, які їдуть за новими враженнями.
Понад 20 років Андрій робить важливі справи у краєзнавстві. Почав ще підлітком із дослідження пам’яток Калуша і написання книжки. Потім люди самі зверталися з проханнями провести екскурсії по області. Про колоритні місця і свої пригоди Андрій Костишин розповідає на сторінці у Фейсбуці «Івано-Франківськ екскурсовод гід турист». А недавно долучився до розробки мобільного додатка WalQlike, який дозволяє власноруч влаштувати собі екскурсію Франківськом.
«Люди, які приїжджають сюди, бачать тут затишок, якого немає, наприклад, у Львові, де безліч туристів, – розповідає він. – Кайфують від стриманої провінційності. Також народ, особливо зі сходу, дивується затишку та відгомону аристократичних рис часів Австрії. Дехто ставить у приклад розвиток Франківська (зазвичай жителі Чернівців). А ті, хто вже багато бачив, звертають увагу, що фасади будинків сильно облуплені. А також, що Франківськ – не найчистіше місто».
Іноземці приїжджають не лише через автентику, але й заради власного інтересу. Найоригінальнішим був випадок, коли німець із Гамбурга хотів просто подихати повітрям, яким дихає Юрій Андрухович.
А найстарший іноземний турист мав 94 роки і прилетів аж із Чикаго, аби побувати в рідному селі на Городенківщині. Свого часу він жив у польському поселенні, щось на кшталт присілка села Михальче. У 1960-х те поселення повністю перетворили на колгоспне поле. Але щастю дідуся не було меж, він так втішився, коли опинився в центрі села: костел, церква, цвинтар…
Більшість іноземців приїжджають, аби віднайти своє родинне коріння. Решта просто хочуть чогось особливого, бо вже побачили пів світу. В таких туристів у списку відвіданих країн Україна опиняється десь аж на 150-му місці.
«І знаєте, не дуже їх і вражає наша стародавня архітектура, історія… Безпрограшний варіант – дегустація місцевих наливок, – сміється Андрій. – Також кайфують від грибної зупи і баноша. А ось узвар краще не пропонувати – не заходить він іноземцям, кажуть, що то напій зі спалених слив і груш. За багато років пам’ятаю лише Герхарта з Мюнхена, який залюбки взявся до узвару, а вся його компанія дивувалася, як він може то пити».
Взагалі іноземці розглядають Франківськ як транзитну точку – гарне місто, але погнали далі. Основна ціль – гори, гуцули. Обожнюють різні автентичні дійства на кшталт гри на дримбі, готування бринзи, майстер-класів з ліжникарства чи плетіння лози…
Часто турфірми чомусь вносять у програму відвідування сувенірного базарчика в Яремче, але Андрій сміється, що це вже давно вчорашній день – така атракція зацікавить, можливо, тих, хто ще ніде ніколи не бував. А досвідченим туристам, тим паче іноземцям, це байдуже. Вони хочуть емоцій.
Найвибагливіші туристи трапляються серед українців. Особливо у великих групах. Часто вони не знають, чого саме хочуть, а іноді ще й бувають п’яні.
Час від часу Андрія дратує місцевий сервіс, особливо на Гуцульщині. Звісно, таких точок небагато, але все ж іноді стає аж ніяково. Добре запам’ятав двох німців, котрим і так не дуже пощастило з погодою, та ще й місцеві горяни попсували настрій. «Кінець осені. Приїхали до хати, яку заздалегідь замовили. А там страшенна холоднеча – господар не спромігся напалити. Зате не забув з десяток разів повторити, аби всі роззулися на порозі. Ми їли в куртках – так змерзли. Я втішав німців, як міг – казав, що їм пощастило побачити правдиве життя в горах», – розповідає гід.
Андрій каже, що Франківщина цікава не лише розрекламованими напрямками. Дуже принадний район Вигоди – за свій бойківський колорит, а ще там є ціла копиця розваг: можна смачно поїсти, на конях покататися, поспати на вуликах, в кузні попрацювати і ще багато всього. А в селище Космач краєзнавець радить їхати по гуцульську класику: кераміку, сирні коники, писанки, танці… Городенківщина приваблива краєвидами біля Дністра, а Рожнятівщина цікава первозданною природою, однак розвиватися цьому району заважають розбиті дороги.
«Коли 30 км їдеш три години, то вже нічого не хочеться, – каже Андрій. – А там є і доменна піч, і митрополичі палати, і близько 40 криївок у лісі… Але толку з того, як дороги нема – те все ніби відрізане від світу».
Наталя МОСТОВА