У Південній Америці кажуть, що в джунглях Амазонії живе сила. Два тижні франківка Олеся Стрижко з друзями прожили в потомственного шамана в Перу.

Столиця шаманізму

Одна з найзагадковіших і найнебезпечніших річок у світі, Амазонка, протікає через Південну Америку приблизно чотири тисячі кілометрів, з них Олеся подолала півтора. Сплав по Амазонці тривав сім днів. Саме такий шлях треба було подолати, аби дістатися до землі, де живуть шамани.

«Амазонія – це і племена, і нащадки піратів, і осередки наркотрафіка, а ще бездоріжжя і багато сміття, особливо біля великих міст – скидають відходи просто у річку, – розповідає Олеся. – Можливо, саме через це у річці час від часу пропливали мертві крокодили. За весь час в Амазонії я не побачила жодного живого крокодила. Повітря – чисте, пахуче і густе. А ще подейкують, що в джунглях Амазонії живуть племена, які досі не відкриті. Є навіть канібали».  

Від кордону Перу треба було дістатися до міста Ікітос. Це так звана всесвітня столиця індіанського шаманізму. Ікітос – унікальне: посеред джунглів і не має сухопутного сполучення з іншими містами: тільки літак або човен. Побудоване за часів каучукового буму, Ікітос є відправною точкою для подорожі в джунглі.

Місто розташоване в такій кліматичній зоні, де цілий рік +40 градусів і стовідсоткова вологість. Тут немає машин і автобусів, вони просто не потрібні: з одного боку місто оточує річка, з іншого – кілометри джунглів. Тому на дорогах лише мотокари – такі собі мотоцикли з пасажирськими візками, на яких перевозять і вантажі, і людей. Місцеві хатини, схожі на халабуди, можуть бути з фанери, але всередині обов’язково повинен бути плазмовий телевізор з колонками.

Перуанці вірять у різне – релігії тут змішалися і геть не конфліктують між собою. Можуть молитися одночасно християни, вайшнави, мусульмани… Вони переконані, що навколо – світ духів.

«І ще там особлива їжа, – усміхається Олеся. – Наприклад, смажені морські свинки. А один місцевий розповідав, що полюбляє м’ясо крокодила, черепахи і мавпи. Їсти останніх в Перу незаконно. Але на сільських базарах з-під прилавка вам таки продадуть мавпяче м’ясо, але на вигляд воно дуже моторошне – як мертві людські дитинчата. Фруктові салати – це взагалі окрема тема. Фруктів багато і до кольору, до вибору. Принаймні манго ми наїлися від пуза».

По містичний досвід

Також у Перу неможливо оминути Мачу-Пікчу – легендарне, огорнуте таємницею місто, яке побудували інки в середині XV століття. Воно розташоване на висоті 240 метрів над морем, глибоко в горах Анди. У 1983 році Мачу-Пікчу увійшло до спадщини ЮНЕСКО, а в 2007-му стало одним із Нових чудес світу.

Загалом потрібно бути готовим до довгого і непростого маршруту, особливо, якщо обрати автобус. Серпантином доведеться їхати близько шести годин. Ціни трохи космічні. Коли там була Олеся, то трансфер до Мачу-Пікчу коштував аж сотню доларів, а вхід – 150 доларів.

Для авантюристів є пригодницький спосіб дістатися – пішки вздовж річки Урубамба давньою стежкою інків. Щоправда, йти доведеться цілий день. Джунглями. А там дуже багато всього, що повзає. Для Олесі це виявилося справжнім випробуванням, адже дівчина купу років боролася з арахнофобією (страх павуків), а в джунглях вони величезні – птахоїди. Але Олесю заспокоїли, що всі павуки виповзають зі схованок лише вночі. «Бачила тільки їхні шкурки, – усміхається вона. – Птахоїди ж линяють, скидаючи своє «вбрання».  

Взагалі в джунглях на кожному міліметрі повно повзучої живності, половина з якої отруйна. Але основна біда – з мурашками, їх настільки багато, що просто влягтися на траву неможливо. Взуття мусить бути закрите. «Ми ходили в гумаках», – сміється Олеся.

Зараз Мачу-Пікчу є туристичним центром Перу. А ще сюди з’їжджаються з усього світу по містичний досвід, вважається, що це місце сили. Хоча Олеся каже, що величезний потік туристів заважає ментально розслабитися і тим паче – медитувати.

«Люди їдуть туди здебільшого заради фото в Інстаграмі, – каже дівчина. – Насправді мало який місцевий шаман скерує вас медитувати на Мачу-Пікчу, таке враження, наче це місце вже енергетично вихолощене».

Вибирати серцем

«Шамани – це не якісь ворожбити чи чорні маги, – усміхається Олеся. – Це люди, які займаються духовними практиками, працюють з  енергетичними потоками і цілющими рослинами. Людина сама має зрозуміти чи відчути, якого шамана вибрати, чи довіряти йому. Надто багато дилетантів і шахраїв. У Перу достатньо людей, які заради грошей готові на все. Особливо в туристичних місцях».

Шаманське знання передається з покоління в покоління, часто це родинна справа. Навчання шаманізму, крім вивчення властивостей і методів роботи з лікарськими рослинами джунглів, супроводжується періодами обмежень у деяких видах їжі, вживанням певного виду відварів, соків, настоїв і рослинних смол, сексуальним утриманням під час навчання, глибоким зануренням в церемоніальну пісенну культуру, дотриманням певних морально-етичних принципів. Аби пройти ініціацію, майбутній шаман на кілька тижнів йде глибоко в джунглі, дотримується там суворих аскез і медитує. Повна ізоляція на хлібі й воді.

В Ікітосі люди завжди направлять і покажуть, де знайти шамана. В Олесі з друзями це сталося випадково. Нове знайомство в хостелі стало приємним відкриттям і шляхом до їхнього шамана.

Потомствений шаман дон Луїс, усміхнений і трохи пузатий дядечко в спортивних шортах, не розмовляв англійською, але мав учня-перекладача. Разом з сім’єю мешкав у просторому двоповерховому будинку в гущі джунглів. На подвір’ї розкидані невеличкі туристичні дерев’яні будиночки, які трималися на палях – аби не заповзала різна живність. Електрика була лише в головному домі. До речі, дон Луїс навіть має свою сторінку в Фейсбуці.

Ліана душ

Амазонські джунглі – одне з найзагадковіших місць на планеті. Найбільша таїна тут – ліана аяваска. 

Напій шаманів і цілителів аяваска перекладається як «ліана мертвих», «ліана душ». Має психотропний ефект, виготовляють її корінні жителі верхньої Амазонії. Одні називають аяваску наркотиком, а інші стверджують, що вона очищує тіло і покращує усвідомленість та психологічну гнучкість, забирає емоційні блоки. Саме заради церемонії аяваски туристи приїжджають до шаманів.

Аяваска – це відвар переважно двох рослин: чакруни і ліани аяваска. Перша містить основну діючу речовину, а друга нейтралізує ензими в шлунку, що зрештою і дозволяє приймати ліки у вигляді напою.

Індіанці Амазонії ще здавна використовували аяваску для проведення особливих церемоній з метою лікування захворювань, регулювання відносин у племені, вирішення конфліктів, прийняття важливих рішень. А шамани племені або курандеро, як їх частіше називають в Перу, використовували силу цієї рослини для осягнення мистецтва лікування хворих.

Ще з часів племінного укладу життя, який в деяких регіонах непрохідних джунглів Амазонії зберігся і донині, вважалося, що ліана аяваска є королевою тропічного лісу. Що вона має надсвідомість, володіє цілющою і магічною силою.

У 2008 році уряд Перу оголосив аяваску національним надбанням, лікарським напоєм і джерелом природних знань. У Бразилії навіть виникли три релігійні організації, які офіційно використовують відвар у своїх ритуалах.

Мистецтву ведення церемоній аяваски шамани, як правило, вчаться протягом багатьох років. Причому в кожного шамана є свій рецепт аяваски. І всі шамани тютюном обкурюють простір, аби вигнати небажаних духів.

«Наш шаман дон Луїс працював не лише з тютюном, його основна рослина була ахо сача – так званий дикий амазонський часник, – розповідає Олеся. – В амазонських оселях часто можна побачити зв’язки сухого листя ахо сача, які, за повір’ям, відганяють злих духів і притягують удачу. Також його використовують і як приправу до їжі, і як ліки. Дон Луїс казав, що ахо сача розкриває в людині духовний зір і слух».

Бо в цьому суть

Два тижні Олеся з друзями прожили в шамана в гостях. За цей час взяли участь у семи церемоніях аяваски. Дівчина розповідає, що перед ретритом необхідно відмовитися від певних продуктів, які негативно взаємодіють з аяваскою, а також від солі, цукру, медикаментів, будь-яких стимуляторів і сексу.

Потрібні для напою рослини шаман збирає самотужки і з мачете в руках. Аяваску цілий день варять на вогнищі у величезному казані посеред двору. Навколо все прикрашають квітами. З поганим настроєм до казана не можна наближатися.

«Взагалі там панувала атмосфера любові і миру, – розповідає франківка. – Шаман часто говорив, що світ нас любить, що треба бути завжди спокійним і розслабленим. Бо в цьому суть усього».

Вечорами учасники розсідалися на матрацах. Поруч з кожним стояло порожнє відро, рулон туалетного паперу – на випадок нудоти, адже організм може самоочищатися. Далі учасники отримували порцію густого темного відвару, смак якого з кожною церемонією ставав все більш нестерпним. Далі всі лягали, шаман весь час наспівував.

Що відбувалося після прийому напою? Як пояснює Олеся, аяваска – це щось на кшталт нейтронної бомби, яка скидає захисний панцир душі людини і оголює її внутрішній світ. Дівчина додає, що правильно приготовлена аяваска не токсична, не викликає звикання і не має негативних наслідків для організму, хоча може викликати тривогу, паніку і навіть параною, тому протипоказана людям з психічними розладами.

Франківцям розповідали, що нерідко люди приїжджали лише за психоделічним досвідом, шукаючи наркотичного кайфу, а додому поверталися вільними від залежностей: куріння, алкоголю, наркотиків.

«Особисто я позбулася страху павуків, усе минуло, – всміхається Олеся. – Хоча з самого початку не мала саме такого запиту. Отримала ще багато інших внутрішніх трансформацій, але то дуже особисте. Та й фізичний стан неабияк покращився. І ще після тієї мандрівки я стала вегетаріанкою».

Коли прощалися, дон Луїс настановляв, аби про нього розповідали тільки хорошим людям. «Хоча… – загадково усміхався шаман. – Якщо людина внутрішньо не готова, то ніколи сюди не потрапить». 

Наталя МОСТОВА