Усе почалося з маленької родимки на спині, і ось уже п’ять років 33-річна франківка Марта Дзіняк бореться з меланомою. Нарешті визначилися з лікуванням, воно обійдеться в мільйон гривень. Грошей поки що назбирали тільки на чотири місяці. Далі – страшна невідомість.

«Живи собі далі»

Почалося все з маленької родимки на спині. Лікар побачив її під час профілактичного огляду, Марта тоді якраз була на п’ятому місяці вагітності.

Жінка змалку зважала на ту родимку, намагалася не засмагати улітку.

Дерматолог ретельно оглянув і заспокоїв – нема причин хвилюватися, хай собі буде та родимка.

Чим ближче до пологів, тим більшою ставала родимка. А після народження дитини Марта ще й сильно зачепила її одягом. Родимка почала кровити.

«Ось тоді я дуже сильно злякалася, розуміла, що так точно не має бути, – розповідає жінка. – Прийшла до того ж дерматолога і почула, що родимка – спокійна, але краще її видалити в дуже майстерного хірурга. Медик не підганяв, казав, що ще з місяць можна почекати. Звісно, що стільки я б не витримала – дуже хвилювалася».

В онкодиспансері теж сказали видаляти. Операція пройшла начебто вдало. «Будь спокійна і живи собі далі», – сказав лікар.

«І я заспокоїлася: ну, я ж не в косметолога робила якісь маніпуляції, – говорить Марта. – Якщо двоє лікарів кажуть, що все гаразд, отже так і є».

 

Хто попереджений, той озброєний

Через два роки жінка відчула сильний біль у пахві лівої руки. Намацала тверду ґульку. Хірург не направив на УЗД, а одразу діагностував запалення лімфовузла і порадив просто робити примочки. Ґулька потроху збільшувалася, але медик запевняв, що не варто на це зважати.

Марта тоді саме влаштувалася на роботу бухгалтером. Графік був дуже напружений, а вдома купа клопотів з маленькою дитиною. Жінка почала страшенно втомлюватися. Вранці прокидалася – і вже змучена.

Але найгірше – ґулька-горошинка вже стала далеко не горошинкою. Марта побоювалася, аби то не була якась хвороба грудей. Гінеколог, коли побачила, була шокована – чому хірург ще тоді не направив на УЗД? Терміново скерували на консультацію до онкохірурга.

«А ви родимку ніколи не видаляли?» – оглушили запитанням у кабінеті онкохірурга. «Видаляла…» – «Зрозуміло… Негайно на аналізи». 

Підтвердилося: безпігментна меланома, друга стадія. Немало часу вже втратили. Треба було швидко забрати всі лімфовузли, що під пахвою. Операцію Марта вирішила робити у Львові. На щастя, видалили не всі лімфовузли, а тільки чотири – завдяки цьому жінка тепер більш-менш нормально може рухати лівою рукою. Також під час операції забрали рубець на спині. Побоювалися, аби там не було метастазів, але все обійшлося.

«Дуже дратувало, коли про перебіг хвороби чи лікування медики говорили з моїми рідними, а не зі мною, – розповідає Марта. – Так, наче мене це не стосується, ніби я – мале дитя. Гадаю, це геть неправильно. Людина має знати всю правду про себе. Хто попереджений, той озброєний».

Жінка рік проходила імунотерапію – аби зупинити розвиток недуги. Але на тому біда не скінчилася. На черговому огляді виявили вузлик у легенях. Сказали спостерігати три місяці. Якраз почався карантин, тому на повторний огляд Марта прийшла трохи пізніше. Вузлик збільшився – це означало, що хвороба прогресує.

Лікарі радили стати учасником клінічних досліджень меланоми, що дало б можливість лікуватися за кордоном, але Марта не потрапила туди, бо вузлик був надто малий.

Далі була консультація у столичного онкохірурга. Аналіз підтвердив метастаз меланоми, але випадок такий, що нескладно підібрати ефективне лікування.

Протягом року Марта має приймати препарат, котрий є її рятівною соломинкою. Упаковка, якої вистачає на тиждень, коштує 23 тисячі гривень. На рік ліки обійдуться у більше мільйона гривень.

Мама – хвора

Марта вже почала лікування. Грошей поки що назбирали приблизно на чотири місяці. Далі – страшна невідомість. Перерви прийому протипоказані.

Жінка зараз не працює – не має сил. Весь час вдома із п’ятирічним синочком. Малий Максимко знає, що мама хвора і не завжди може взяти його на ручки. Але мама скоро одужає, лиш треба трохи попити пігулки. Чуйний хлопчик ще й сам хоче опікуватися мамою: «Тобі щось подати? Не вставай! Лежи! Я зараз принесу твої таблетки…»

І ще дуже спокійно стає, коли чоловік обіймає. Марта тоді почувається крихітною дівчинкою, схованою у найбезпечнішій у світі хатинці.

«Багато хто, коли дізнався про мою хворобу, дивувався, що весь цей час по мені нічого такого не було помітно. А як має бути помітно, що в людини рак? Люди кажуть мені, що я сильна, що так героїчно це все витримую, – ділиться Марта. – А який у мене вибір? Треба лише боротися. Звісно, мій емоційний стан іноді підводить – хочеться добряче виплакатися, хоча за темпераментом я дуже спокійна і врівноважена. Така плаксивість з’явилася після ліків, мабуть, побічна реакція. А взагалі обличчя сильно почервоніло, з’явилися плями по тілу, як кропивниця, часто нудить, м’язи викручує…»

Марта розповідає, що вона вже звикла жити відрізками: від операції до операції, від обстеження до обстеження. Навчилася не замислюватися, що її чекає далі. І не будує плани на майбутнє – максимум на тиждень. Є лише тут і зараз. Каже, можливо, саме цього хотіла її навчити хвороба.

Наталя МОСТОВА

 

 

P.S. Реквізити для допомоги:

Картка АТ КБ “ПриватБанк” 5168 7451 0079 6330

Одержувач: Дзіняк Марта Ігорівна

Призначення платежу: На лікування