Її хочеться слухати і дивитися. Франківська тележурналістка і етномодель Уляна Маляр уже три з половиною роки веде авторський художній телепроєкт «АРТ ПерсонА» – про видатних українців різних часів, яких не завжди знають в Україні, але вихваляють у світі. Багато розповідає і про гуцулів, бо коло них завжди є цікава містика. Та й, зрештою, хіба могло бути інакше? Адже Уляна родом із Верховинщини.

Проєкт – геть не попсовий. Дівчина жартує, що над кожним випуском працює як інформаційний археолог, недарма ж вона дитиною мріяла про археологію – дуже хотіла знайти уламки кораблів біля Писаного Каменя, про які бабця розповідала цілі легенди.

Підготовка кожної телеісторії триває близько місяця. Уляна риється в архівах, закритих і відкритих, прискіпливо перевіряє всі дати і факти, не заспокоїться, поки не перелопатить весь інтернет, вміє знаходити найцікавіше і разом з командою придумує оригінальну подачу і сценарій.

До прикладу, ковбойсько-козацька історія про Джека Паланса, тобто Володимира Палагнюка – справжнього українця в Голлівуді, простого хлопця з «Оскаром», який обожнював коней та природу, дружив з Клінтом Іствудом, пригощав усіх голубцями та варениками, а у 74 роки віджимався на одній руці. Мало хто, потрапивши в Америку, пам’ятає своє коріння. А Паланс пам’ятав. Сміливо цитував Шевченка, співав українських пісень та “моцно” висловлювався українською.

А чого варта історія про всесвітньо відому джазову арію Summertime Джорджа Гершвіна, яка була створена на основі української колискової «Ой, ходить сон коло вікон»!

Чи багато хто знає, що Уолт Дісней творив разом із талановитим українцем Володимирем (Білом) Титлою? Саме він намалював гномів з мультфільму «Білосніжка і семеро гномів», а також героїв «Бембі» та багатьох інших.

Ну, і точно ніхто не чув про киянку Анну Стен. Анна Фесак (її справжнє ім’я) – перша українська кінодіва Голлівуду, була яскравою зіркою 20-30-х років, увійшовши до «золотої когорти» акторів німого кіно XX сторіччя. Семюель Ґолдвін, співвласник відомої кіностудії «Метро Голдвін Маєр», мав намір зробити з неї «другу Грету Гарбо», про що прямо заявляв у пресі.

«Арт ПерсонА» спершу створювалась як дипломна робота, яку Уляна захистила на відмінно. Вона тоді навчалася в Києві на тележурналістиці. Обрала мистецьку тему, бо вона була їй близька до душі – дівчина має і музичну освіту.

Цікаво, що Уляні багато разів пропонували вести на телебаченні дорослі програми після опівночі. Річ у тім, що дівчина має дуже красивий низький тембр голосу та ідеальну вимову. Каже, що такою народилася і тато вдома так розмовляв.

До речі, за літературну українську мову вона потерпала в сільській школі, там діти говорили гуцульським діалектом. До того ж, Уляна була вчительською донькою, та ще й відмінницею. Дійшло до того, що дівчинку мусили перевести вчитися в сусіднє село. Навіть бабця трохи сварилася: «Шо це ти, Улю, якоїсь такої собі вибалакуєш?»

Так ось, перша програма «Арт Персони» була про автора «Щедрика» Миколу Леонтовича, потім – про Квітку Цісик. І вона досі має найбільше переглядів – 27 тисяч.

«Люди зараз не хочуть дивитися відео на пів години, тепер це забагато, тим паче документальний жанр про культуру, – усміхається Уляна. – На жаль, наразі у тренді хвилинні відеоісторії в соцмережах. До речі, деякі підлітки заходять подивитися мою програму лише заради того, аби глянути, як я вдягнена. І думаю, це теж добре, бо принаймні краєм вуха почують, про кого розповідаю, однозначно це залишиться десь у пам’яті».

Далі авторка продовжила робити свій проєкт на місцевому телебаченні. Причому за гроші благодійників, якось навіть допомогли постійні глядачі з-за кордону. Важлива кожна копійка. У чиновницьких кабінетах відмовлялися підтримати продакшн.

«Найбільша проблема у тому, що, коли приходиш у більшість тих кабінетів і розповідаєш про свою програму, про її просвітницьке значення, то там не знають більшої половини героїв, навіть ніколи не чули таких імен, – каже Уляна. – Взагалі всіляко давали зрозуміти, що їм то не цікаво». 

«Зате мені дуже пощастило з командою, ми на одній хвилі, стільки свого ресурсу вкладаємо в проєкт, – продовжує авторка. – До прикладу, режисер Андрій Шкварла. Робить все зі смаком. Хоче колись зняти своє документальне кіно. Яка б не була погода, у які нетрі не треба було б їхати, ми все одно залюбки творимо».

Наталя МОСТОВА