18 травня музейні працівники всього світу відзначають своє професійне свято – Міжнародний день музеїв. З нагоди свята пропонуємо згадати історію появи першого музею Станиславова.

Вперше Міжнародний день музеїв відсвяткували у 1977 році, коли на 11 генеральній конференції Міжнародної ради музеїв, яка відбулась у Москві та Ленінграді, було запропоновано проводити міжнародне музейне свято під девізом: «Музеї – важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами». І з 1978 року цей день відзначається щорічно більш ніж у 150 країнах. У цей день вхід у всі музеї безкоштовний.

А коли був створений перший станиславівський музей?

Початки музейної справи у Станиславові належать до 1928 року. Тоді при Воєводській регіональній комісії за ініціативи станиславівського історіографа д-ра Чеслава Хованця була створена культурно-просвітня секція, а також музейна комісія, які своїм головним завданням бачили створення регіонального Покутського музею. Метою музею був збір та експонування пам’яток, пов’язаних із природою, історією, побутом, традиціями Покуття, а також – всієї станиславівщини.

Разом із Чеславом Хованцем над створенням музею працювали викладачі Першої польської гімназії Войцех Пшедвоєвський, Максиміліан Розенбаум, проф. Йозеф Малех та ін. План і програму роботи музею склав Богдан Януш.

На території воєводства поширилася Відозва до громадськості в справі створення музею та збору експонатів, автором якої був також Богдан Януш.

У грудні 1828 року з метою пропаганди музейної справи відкрилася для відвідувачів «Виставка історична міста Станиславова», на якій були представлені експонати про життя родини Потоцьких, з історії костьолів станиславівських та львівських, речі церковного вжитку, мистецькі твори. Це була перша подібна виставка на території Польщі.

На початок грудня 1929 року було створено програму розвитку музею, зібрані експонати, багато з яких отримані в дар від мешканців не тільки Станиславівського воєводства, але і з країн Європи. Сприяла розбудові Покутського музею центральна та місцева влада. На початок 1929 року влада міста Станиславова надала музею матеріальну допомогу, в тому числі і особисті пожертви чиновників, в бюджет заклали кошти для оплати роботи фахового музейного керівника («консерватора збірок»), на збір експонатів та їх збереження. Щорічна дотація з міського бюджету була вагомою – 10400 зл. Повітовою владою надавалися субвенції. Музейні грошові фонди поповнювалися також за рахунок внесків Товариства приятелів Покутського музею. Президіум Товариства став дорадчим органом при музейному керівництві.

У грудні 1929 року на посаду «консерватора міських збірок» було прийнято Богдана Януша, а згодом – Йосипа Грабовського.

Покутський музей працював у трьох напрямках: власне музей, наукова бібліотека, архів. Фонди для бібліотеки були передані польськими емігрантами з Парижа. Вони ж передали в музейний архів збірки карт, малюнків та рукописів.

У 1939 році у Покутському музеї налічувалося майже 6000 експонатів, з них – 80 творів живопису та графіки.

При музеї працювала фотографічна майстерня, яка зібрала 500 старих фотографій та кліше.

Музей займався видавничою справою. Тільки за два перших роки діяльності музею було видано 5000 екземплярів Відозви у справі спасіння здобутків культури, каталог «Виставки історичної міста Станиславова» накладом у 500 екземплярів. У планах музею було видання «Покутської бібліотеки».

Музей організовував виставки. Так, у 1929 та 1937 роках відбувалися виставки робіт станиславівських художників. У мистецькій виставці польських художників, що проходила 30 травня 1937 року, експонувалися картини Еміля Дубрави, Кароля Косака, Владислава Лучинського, Войцеха Пшедвоєвського, Фінка Равхова та Розмуса Геза. У 1931 році відбулася виставка вишивок та гафтувань.

Музеєм опікувався Громадський (обивательський) комітет, а основним власником музею вважалася міська громада Станиславова.

Протягом усього періоду існування музею не було вирішене питання музейного приміщення. Міська влада постановила передати під музей приміщення ратуші після її відбудови. А до того часу музей був розташований у трьох приміщеннях: у двох залах та двох кімнатах Міської ощадної каси (тепер – вул. Гетьмана Мазепи, 14), музейна бібліотека та архів містилися в Першій польській гімназії та магістраті. Але навіть після відбудови ратуші у 1932 році там відкрилися дешеві крамнички та ресторани і не знайшлося місця для музею.

Покутський музей, безумовно, був музеєм польським, а не українським. Історія, побут та традиції станиславівщини (навіть – Гуцульщини) трактувалися як суто польські. Проте це не зменшує цінності зібраних експонатів, частина з яких згодом перейшла у фонд відкритого у травні 1940 року Обласного історичного музею ім. 17 вересня – теперішнього Обласного краєзнавчого музею.

Покутський музей був не єдиним музеєм на території Станиславівського воєводства. За дослідженнями івано-франківських науковців М. Паньківа та П. Арсенича, у міжвоєнний період на території Станиславівщини діяло 4 музеї (музей Гуцульщини у Коломиї, Покутський музей, музей Гуцульщини у селищі Жаб’є (сьогодні – Верховина), регіональний музей у Рогатині) із загальною кількістю 16 тис. експонатів та 6 приватних музейних збірок, які загалом налічували 5,5 тис. експонатів. Це чимало, якщо врахувати, що на території Польщі станом на 1934 рік працювало тільки 146 музеїв, з них регіональних було – 57.

Проте більшість музеїв та музейних збірок проводили напівзакриту діяльність і, відповідно, відвідування таких музеїв було невеликим. Так, наприклад, за весь час роботи музею Гуцульщини у Коломиї його побачило тільки 3358 відвідувачів. Бідні люди музеї майже не відвідували.

Наталія ХРАБАТИН, історик