Зігмунда знають усі в Косові, називають його цікавинкою міста. Люди кажуть, колись цей бородань у дивних лахах був дуже розумний. Тепер живе на окраїні в закинутій хаті, слухає радіо, не курить, до алкоголю байдужий, навіть «хімію» не їсть – лише пісні натуральні продукти. Має старенький мобільний телефон. Виходить у центр погуляти, а услід йому – кілька бродячих псів. Ще донедавна носив із собою крісло – аби всістися перепочити, коли захочеться. Багато років поспіль одягає захисну марлеву маску, каже, що має слабкий імунітет. Щонеділі під час меси стоїть біля костелу – жебракує.

Що трапилося у його житті і чому почалися ментальні проблеми, ніхто достеменно не знає. Зараз Зігмунду 66 років, колись він був офіціантом преміум-класу. Працював в одному з найкращих ресторанів Косова. Говорить, що обслуговував різних «шишок», знав багато всякої всячини про кожного. Найбільше любив працювати на весільних бенкетах, бо там завжди багато радості і сміху.

Як розповідає сам Зігмунд, народився він у Києві, на вулиці Саксаганського. Таке ім’я йому дала бабця – на честь польського святого, вона працювала кухаркою в костелі, там і охрестили Зігмунда. Потім костел закрили комуністи, переробили на склад. Мама працювала у філармонії, співала в хорі.

«А якось до нас додому прийшли люди з комунальної служби, – пригадує Зігмунд, – дорікали мамі, що в хаті не прибрано. І мене забрали до інтернату. Потім я мав аж дві вищі освіти. Як опинився в Косові? Моя дружина була звідси. Ми познайомилися в ресторані, вона – кухарка, я – офіціант. У нас народився один син – Фелікс».

Зігмунд буває різним: веселим, жорстким, добрим, різким, нахабним або надміру ввічливим… Але завжди відвертий і щирий у своїх емоціях, поводиться лише так, як відчуває душею.

Зігмунд – не з сором’язливих. Любить вперто доказувати своє і частенько телефонує на гарячі лінії різних інстанцій – заради ідеї. Наприклад, аби зареєструвати звернення, щоб на кладовищах заборонили висаджувати квіти, бо бджоли там запилюються, а потім маємо мед із трупною отрутою. Може піти в райдержадміністрацію і сваритися, що чиновники розікрали гроші.

Зігмунд вільно може балакати на тему екології, юриспруденції чи ядерної фізики. А ще він обожнює собак. На гроші, які жебракує, завжди купує курячих шийок для чотирилапих безхатьків. Якщо щось лишиться, то і собі прикупить трохи їжі. А як ні, то тільки чаю попросить зготувати у першій-ліпшій крамничці. Готують.

Зігмунда люблять у Косові. Люди підтримують його продуктами, одягом, ліками, недавно волонтери передали спальник, бо в хаті страшна холоднеча, там лиш буржуйка гріє.

А торік Зігмунд навіть потрапив на білборд у Косові, на знимці – він, собака, букет польових квітів і напис: «Бо любов не знає ні породи, ні статусу». Таке задумала зробити місцева волонтерка, вона вже багато років допомагає безпритульним тваринам і Зігмунду.

Коли бородань прийшов на фотосесію, усі аж очі витріщили: в чистій білосніжній футболці, з вичесаною бородою і букетом квітів. «Зігмунде, а квіти нащо?» – «Я хочу з квітами». 

Наталя МОСТОВА